Радянські супутники на будь-який смак
Перший радянський супутник дозволив вивчити середовище, в якому будуть функціонувати космічні апарати надалі і вплив різних факторів польоту (від різних випромінювань до гіпотетичної небезпеки метеоритів). Наступні спеціальні биоспутники з возвращаемыми капсулами почали виконувати інше завдання — вивчення впливу космічного польоту на живі організми, адже треба було знати, до чого готувати космонавтів і від чого їх захищати під час польотів. Очікувано, що різні експерименти на одному супутнику виконувати не вийде, а робити під кожну задачу окремих супутник занадто дорого. Тобто потрібно було розробити серійні платформи, призначені для виконання конкретного типу експериментів. Такими платформами стали «Космос» і «Інтеркосмос». Для важких носіїв «Союз» космічна програма передбачала використання «Протонів».
З запусків ШСЗ «Космос» почалося співробітництво країн соціалістичного табору у вивченні космосу. Основним завданням ШСЗ «Космос-261», наприклад, було проведення експерименту, що включає вимірювання на супутнику. У цей роботі брали участь СРСР, НДР, ЧССР, Угорщина, фахівці з Франції та США. Апаратом абсолютно нового типу став «Інтеркосмос-15», який був призначений для широкомасштабних досліджень. Наукові дані з супутника брали наземні пункти, розташовані на територіях соціалістичних країн. Від «Инетркосмоса-18» відокремлювався чехословацький супутник «Магион», який досліджував структуру низькочастотних електромагнітних полів в космічному просторі.
