Держава і суспільство
Повинен виникати консенсусу між державою та суспільством з приводу необхідної матеріальної підтримки найбільш малозабезпечених громадян країни. Потрібно створювати нові і краще регулювати існуючі системи речових і грошових допомог, щоб хоч трохи підняти добробут таких уразливих груп, як безробітні, інваліди, сім’ї з дітьми, діти-сироти і тому подібних.
Але держава дивиться на цю проблему зовсім інакше. Наводяться в приклад ситуації, коли фінансова допомога підриває корисність доходів субсидованого громадянина, особливо якщо він працездатний, але не працевлаштований (згадаймо про безробіття, що з’явилася через закрилися назавжди підприємств). Вважається, що, отримуючи допомогу, громадянин вже і не захоче працювати.
Тоді знижується суспільний продукт і слідом – добробут суспільства. А от якщо йому взагалі не платити, він або в ринок впишеться – підсобним робітником або кур’єром на мінімальну заробітну плату, щоб не померти з голоду, чи все-таки з голоду помре. Немає людини – немає проблеми. Міграційна політика, знову ж таки, успішно працює. А ринковий механізм не так досконалий, і йому в принципі байдуже добробут всіх без винятку учасників.
Більше того, держава схильні дорікати навіть багатодітні сім’ї в тому, що мати численних діточок живе тільки на дитячі посібники. А це цілих 3142 рубля 33 копійки за одну дитину до півтора років і 6284 рубля і 65 копійок, якщо їх двоє. Воістину, мати ні в чому собі не відмовляти і на роботу піти не захоче, навіть якщо зможе. Такі претензії держава може надавати своїм громадянам лише в тому випадку, коли буде ліквідовано безробіття. А при теперішньому стані речей необхідно продумувати варіанти стимулювання і приступати до порятунку власного народу.
