Коли планова економіка змінилася ринкової, рівень і якість суспільного добробуту різко впали. Цьому процесу сприяли численні та різноманітні фактори: закривалися підприємства з масовим зникненням робочих місць, декілька разів проходили грошові реформи, включаючи девальвацію, проведена абсолютно грабіжницька приватизація, плюс до всього народ як мінімум тричі втрачав всі накопичення з-за фінансової політики держави.
Як це пояснювали народові
Всі найпопулярніші ЗМІ говорили і говорять в один голос (виключення і тепер настільки рідкісні і так мало значать, що навряд чи можна сприймати їх попередження серйозно): “В умовах переходу до ринкового регулювання економіки вся господарська діяльність держави була спрямована на досягнення єдиної мети – підвищити планку суспільного добробуту, і цей процес вже не тільки розпочався, але в даний момент можна підводити деякі підсумки. Населення вже тепер, через тридцять років, в принципі, може сповна задовольняти всі свої основні потреби, які постійно зростають кількісно і якісно змінюються на краще”.
Практично ніколи не береться до уваги така взаємозв’язок, як потреби окремого індивідуума і суспільства в цілому. Суспільного добробуту країна досягла, здається, лише у звітах. Жодна з доконаних реформ не пішла на користь основної маси населення. Довго можна говорити про непомірні запити ЖКГ, про розвал медицини і падіння рівня освіти.
Пенсійна реформа – це величезний удар по абсолютно усім верствам населення, крім, звичайно, горезвісних “двох відсотків”, у яких все добре. Це теж в ЗМІ намагаються піднести як необхідні кроки до підйому суспільного добробуту. Однак тепер цим навряд чи можливо когось обдурити.
Щодо соціальної захищеності
Політика “суспільного добробуту” функції свої визначила давно і міняти їх не збирається. Те, що подається як покращена якість життя, зовсім таким не є. От було у радянської людини право на житло, гарантоване Конституцією. Зараз житла побудовано набагато більше, ніж будувалося в СРСР. Про якість його поки промовчимо.
Однак ризикнули переселитися в новісінькі багатоповерхові “человейники” потрапили в таку фінансову кабалу, яку будуть відчувати не тільки діти, але й онуки. Виснажлива іпотека, грабіжницькі відсотки банківських позичок – ось такі у сьогоднішньої житлової політики функції. Суспільного добробуту в цій сфері досягти не вдалося. Втім, і немає такої області, яка була б, з цієї точки зору, благополучною.
Небагато науки
Рівень життя (а це і є рівень суспільного добробуту) – це ступінь, в якій люди забезпечуються благами – духовними і матеріальними, а також необхідними умовами життя для безпечного і комфортного існування. Оцінювати рівень життя потрібно якісно і кількісно, причому визначаються не тільки зазначені ті чи інші блага духовного і матеріального порядку.
Виноска завжди робиться на існуючий рівень розвитку суспільних потреб, які залежать від даної социокультуры та конкретних історичних умов. Так можна легко занижувати або завищувати планку, якої досягло суспільний добробут, і ефективність інформаційної політики держави окупиться неодноразово.
Люди і цифри
Неможливо обійтися у визначенні рівня життя без вказівок обсягів виробництва ВВП, а також національного доходу, які обчислюються на душу населення. Суспільний добробут в економіці розраховується саме так. Але на душу населення НД і ВВП тільки обчислюються, насправді ж і блага, і стан відходять знову до горезвісних “двом відсоткам населення, заправляющим надбанням, яке має належати народу. В тому числі надрами і всіма корисними копалинами в них.
Народ би переробляв сировину сам. Бізнесменам, які володіють суспільним надбанням, це невигідно. Тому і зростання суспільного добробуту спостерігається тільки в диктуються цифрах, національна економіка не встає з колін, і положення країни на світовому ринку стає все більш складним день від дня.
Про теоретиків
Американський вчений Маслоу А. намалював всім відому піраміду потреб, де можна простежити споживчу ієрархію. Це один з найяскравіших теоретиків суспільного добробуту, і ефективність його робіт, прийнятих на озброєння деякими країнами, видно наочно.
Для будь-якої людини спочатку не існують умови розвитку потреб, їх просто потрібно створювати, саме тоді кожен може розвиватися, використовуючи всі можливості для задоволення потреб. Причому вчений радить починати з самих необхідних, тобто примітивних (за Маслоу), оскільки при нереалізованості нижчих і вищих потреби задовольнити не вийде.
Теорії суспільного добробуту продовжив вибудовувати Ф. Герцберг. Його двофакторна модель, що демонструє потреби, також широко відома за вченим колом. Він спирається на такі фактори, як мотивація та підтримка.
Далі до цієї моделі був доданий і третій рівень вченим К. Алдерфером. Тут вже робота моделі проходить через стадії існування, відносин і зростання. Насправді класифікувати буквально всі потреби людини надзвичайно складно, занадто багато похідних. За словами швейцарського вченого К. Левіна, це квазипотребности.
Соціальна політика держави
Однак держава суспільного добробуту так і не було створено. Можна було б привести в приклад Швеції з її демократичним соціалізмом і детальним перерозподілом благ, але там теж дуже багато проблем, а початкові умови її зростання докорінно відрізнялися від тих, в яких знаходилися інші країни.
З 1914 року Швеція дотримувалася нейтралітету, а тому її не торкнулися ні Перша, ні Друга світові війни. Підйом шведської економіки почався на повоєнних руїнах всій решті Європи, де була можливість дуже успішно торгувати за наявності та цілості шведського народу і виробництв. Не тільки Швецію, ні одну з більш або менш розвинених країн порівняти з суспільного добробуту з Росією неможливо. Немає тут реалізації потреб – навіть базових.
Вчені про розподіл доходів
Втрати суспільного добробуту найчастіше бувають пов’язані з питаннями справедливості в розподілі доходів. Згадаймо недавнє підвищення ПДВ, який вб’є на корені все мало-мальськи існуючу переробну промисловість, а також запитаємо, чому і отримують мінімальну, в 7000 рублів, заробітну плату, і наші мультимільйонери з горезвісних “двох відсотків” платять однаковий збір – 13% прибуткового податку. Такі проблеми були досконально вивчені ще при А. Сміта, який ратував не за справедливість, а за ефективність економіки, яка і принесе добробут. “Наше все” Пушкін А. зачитувався його теоріями, але селян не звільнив.
Дж. Бентам говорив про критерії суспільного добробуту, що полягають в ідеї зрівняльного розподілу благ, і довгий час ця точка зору панувала. На початку двадцятого століття конкретика даної теорії почала поступово посилюватися. Наприклад, Ст. Парето говорив про оптимальному рівні наступне: не можна завдавати шкоди добробуту іншого індивіда, покращуючи власне. Утилитаристскую функцію суспільного добробуту Бентам пояснював так: процес виробництва послуг і товарів, розподіл і обмін їх не повинні погіршувати добробут жодного з суб’єктів економіки. Тобто неприпустимо збагачення одних за рахунок зубожіння інших. Минуло сто років після проголошення цієї догми, яку наші сучасники тепер звинувачують в обмеженості і зайвої узагальненості.
Наприклад, економіст з Італії Е. Бароне вважав несправедливість у розподілі добробуту ефективною, оскільки незважаючи на те, що одні люди одержують вигоду, а інші – збиток, приріст громадського стану в цілому відбудеться. А якщо виграв ще і поділиться (компенсує збитки програв), у виграші залишаться всі. І ця формула стала однією з найпотужніших точок опори державної системи. Але тільки не в Росії. Економічна нерівність, що виникає в процесі виробництва, суспільство повинно нівелювати, перерозподіляючи матеріальні блага і послуги, не втрачаючи стимулюючого ефекту такий соціального захисту: без демотивації праці і відмов від зусиль задля покращення власного добробуту.
Показники ВВП в СРСР і РФ
СРСР займав друге місце в світі по виробництву ВВП, у деяких видах виробництва продукції впевнено тримав перше місце. Естафету прийняла Російська Федерація. І ще в 1992 році далеко від “Великої сімки” не йшла, маючи показник виробництва ВВП, гідний восьмого місця в світі, залишаючись серед розвинених країн. В ООН існують стандарти, що визначають подібний поділ. Якщо на душу населення ВВП становить менше п’яти тисяч доларів, країна відкочується в розряд країн.
В даний час за всіма показниками Росія програє, в більшості показники нижче у два і навіть в два з половиною рази. Однак у нас ніхто в країні не називає її розвивається. Так, величезний економічний потенціал. Але він жодним чином не реалізується. Деякі ЗМІ кажуть навіть, що Росія вийшла зі стану кризи, інші стверджують про стрімке процесі виходу. Однак суспільний добробут стає все гірше і гірше.
Економіка СРСР ні в одному показнику не може бути порівнянна з сучасним станом країни. Краще продовжувати порівнювати Росію і США. Наприклад, загальноприйнятий показник суспільного добробуту – співвідношення виробництва матеріальних благ і сфери послуг. Чим вище піднімається обсяг сфери послуг у показнику ВВП, тим вище оцінюється добробут. У 1990-х сфера послуг в Росії займала 16% населення, у США – 42%. У 2017-го, у Росії – 22%, а в США – 51%. Будуть ті ж пропорції, якщо вважати конкретно лікарняні ліжка на тисячу чоловік населення або кількість лікарів на десять тисяч. В цьому ми завжди програємо.
Міжнародні показники
Рівень життя жителів країни визначають ще більш значні і конкретні міжнародні показники:
1. По основним продуктам: споживання на душу населення, а потім ще раз – на одну сім’ю.
2. Розглядається структура споживання: кількісне співвідношення споживаних молока, м’яса, хліба, олії, жирів рослинного походження, картоплі, риби, фруктів, овочів тощо. Так визначається якість споживання, а це і є принциповий показник добробуту суспільства. Наприклад, сто кілограмів м’яса на рік на людину і ті ж сто, але в пропорції “половина – м’ясо, інша половина – ковбасні вироби”. Другий варіант – значно вищі за якістю споживання.
3. Прийнята у всіх країнах точка відліку добробуту – споживчий кошик. Це цілий набір послуг і матеріальних благ, завдяки яким забезпечується той чи інший рівень споживання (в даній країні і в даний історичний момент). Наприклад, споживчий кошик жителя Росії вміщує тільки 25 найменувань, а жителя США – значно більш 50 найменувань. Ще більш важливо, скільки весь цей набір коштує, оскільки повинна бути забезпечена вся структура споживання, сприятлива для природно-кліматичних умов. Наші 25 продуктів у споживчому кошику ніколи не відповідали цим вимогам не відповідають і тепер – ще гірше, ніж раніше. Тим більше жахає, що навіть мізерна вартість споживчого кошика не по кишені більш ніж 60% населення Росії.
4. Прожитковий мінімум (інакше – мінімальний рівень споживання) – показник, який визначає межу бідності. При переході за межі зазначеного рівня людина вже не бідний – він убогий. Йому була б необхідна державна допомога, але важелі соціальної політики пробуксовують, а тому більше третини населення країни стоять на порозі фізичного виживання чисто біологічно. З соціально-економічної точки зору, навіть відтворення населення країни під загрозою. Що, в принципі, ми сьогодні і спостерігаємо. Тут можна виправдатися успіхами міграційної політики, яка не дає побачити в цифрах цю “дірку” між приростом і спадом населення. Але не потрібно. “Діра” на місці, нікуди не поділася.
Держава і суспільство
Повинен виникати консенсусу між державою та суспільством з приводу необхідної матеріальної підтримки найбільш малозабезпечених громадян країни. Потрібно створювати нові і краще регулювати існуючі системи речових і грошових допомог, щоб хоч трохи підняти добробут таких уразливих груп, як безробітні, інваліди, сім’ї з дітьми, діти-сироти і тому подібних.
Але держава дивиться на цю проблему зовсім інакше. Наводяться в приклад ситуації, коли фінансова допомога підриває корисність доходів субсидованого громадянина, особливо якщо він працездатний, але не працевлаштований (згадаймо про безробіття, що з’явилася через закрилися назавжди підприємств). Вважається, що, отримуючи допомогу, громадянин вже і не захоче працювати.
Тоді знижується суспільний продукт і слідом – добробут суспільства. А от якщо йому взагалі не платити, він або в ринок впишеться – підсобним робітником або кур’єром на мінімальну заробітну плату, щоб не померти з голоду, чи все-таки з голоду помре. Немає людини – немає проблеми. Міграційна політика, знову ж таки, успішно працює. А ринковий механізм не так досконалий, і йому в принципі байдуже добробут всіх без винятку учасників.
Більше того, держава схильні дорікати навіть багатодітні сім’ї в тому, що мати численних діточок живе тільки на дитячі посібники. А це цілих 3142 рубля 33 копійки за одну дитину до півтора років і 6284 рубля і 65 копійок, якщо їх двоє. Воістину, мати ні в чому собі не відмовляти і на роботу піти не захоче, навіть якщо зможе. Такі претензії держава може надавати своїм громадянам лише в тому випадку, коли буде ліквідовано безробіття. А при теперішньому стані речей необхідно продумувати варіанти стимулювання і приступати до порятунку власного народу.
