Застосування на практиці
На початку дев’яностих соціолог Пітер Снігу описав свій погляд на те, як організація в процесі діяльності може постійно самонавчатися. До цього ж часу складається декілька національних шкіл, які мають свій оригінальний підхід до здійснення керівництва системою знань. Найбільш відомі наступні з них: американська, японська та європейська (вона ж скандинавська). Остання з них прославилася тим, що саме її теоретичні дослідження привели до того, що в 1991 році в одній із страхових компаній Швеції з’явився співробітник, відповідальний за керування системою знань в організації.
У 1995 році в Японії була випущена книга під назвою “Компанія – виробник знань”. Ця робота сприяла реалізації на практиці ідей щодо розвитку систем управління знаннями в різних організаціях в Країні висхідного сонця. У подальшому ці принципи розвивалися вченими з різних куточків світу, набуваючи все більшу популярність. Розробками концепцій управління системою знань в організаціях почали займатися провідні науково-дослідні інститути світу. В найбільших університетах з’явилися програми підготовки фахівців у цій галузі.
Нова професія, представники якої покликані керувати кругообігом інтелектуальних цінностей в різних суспільствах, стали називатися менеджерами знань. Необхідність подібної діяльності була усвідомлена не лише представниками бізнесу та керівниками виробничих підприємств. Нові ідеї стали реалізовуватися і в науковому середовищі, а також у торгівлі, освіті та інших сферах людського життя та діяльності.
