Види інтеграції загальної та додаткової освіти
У зв’язку з введенням нових стандартів змінюються принципи взаємодії на різних освітніх рівнях, з’являються нові форми співпраці. Їх завдання – забезпечити безперервність освіти, створити умови для успішної соціальної адаптації учня.
У сфері інтеграції загальної освіти та додаткової освіти можна виділити два компоненти: зовнішній і внутрішній. Перший відповідає за створення єдиної педагогічної системи, другий – за взаємопроникнення елементів різних освітніх галузей.
Для забезпечення спільного використання ресурсів застосовуються:
- договірні відносини;
- адміністративне регулювання (якщо засновник один);
- мережеве освітнє об’єднання;
- створення нової юридичної особи (навчально-виховні комплекси).
Останні визнані найбільш ефективною, хоч і організаційно трудомісткою формою інтеграції. Досить часто застосовуються: модель муніципальної мережі з низкою великих ресурсних центрів, розташованих недалеко один від одного; формат міжшкільного комбінату, взаємодіючого з професійними установами, технопарками, установами культури і спорту.
Окремої уваги заслуговує проблема інтеграції і диференціації загального та спеціального освіти. Мова йде про соціальної адаптації дітей з особливими освітніми потребами. Основна ідея полягає в застосуванні принципів «нормалізації», коли дитина росте і розвивається в умовах, максимально наближених до стилю життя сучасного суспільства. Інтеграція професійної та загальної освіти це реальний шанс для таких хлопців брати участь у різних формах соціального життя в умовах, які компенсують обмеженість їх можливостей. У сучасній школі практикуються різноманітні форми спільного навчання, а також створюються класи корекції і педагогічної підтримки.
