Завдання сучасної школи вже давно не полягає тільки в передачі знань з ряду предметів. Більше того, ця функція відходить на другий план, і пріоритетним стає створення умов для всебічного розвитку дитини. У кожного є схильності і здібності до тієї або іншої галузі знань, творчості, практичної або спортивної діяльності. І виявити ці задатки, дати їм можливість розвинутися – одна з основних педагогічних завдань. Одних уроків для цього недостатньо. Тому така увага сьогодні приділяється різним видам позаурочних практик школярів. Саме інтеграція загальної освіти та додаткової освіти дає дитині максимум можливостей для особистісного розвитку.
Позаурочна діяльність або додаткову освіту?
Ці два поняття часто плутають між собою. Вони дійсно схожі тим, що створюють умови для різнобічного розвитку школяра, але фактично це дві різні сфери освіти.
Позаурочна діяльність – це обов’язкова частина основної освітньої програми, за якою працює школа. Програми додаткової освіти реалізують відповідні установи. Причому до їх послуг вдаються учні, які вже визначилися, яка сфера діяльності чи творчості їм ближче, і часто це буває пов’язано з професійною орієнтацією. Завдання педагога при цьому – розвинути наявні здібності, допомогти їх реалізувати.
Позаурочної діяльністю охоплені всі школярі, участь у ній обов’язково. Хлопці пробують себе в різних напрямках, щоб зрозуміти, яка область їм ближче. Вчитель супроводжує цей процес, допомагаючи виявити задатки і схильності.
При певних умовах інтеграція загальної та додаткової освіти можлива. Більш того, позаурочні заняття і відвідування гуртків у палаці творчості можуть ефективно доповнювати один одного. Безпосередні механізми інтеграції загальної та додаткової освіти залежать від багатьох факторів: нормативної бази, матеріальних і технічних можливостей, локації, кадрового потенціалу і т. д.
Організація позаурочної діяльності
Відповідно до вимог федеральних стандартів позаурочні заняття спрямовані на досягнення освітніх результатів, рішення завдань виховання і соціалізації дитини. Проводяться у формах, відмінних від класно-урочної практики. Виділяють кілька основних тематичних напрямків позаурочної діяльності:
- соціальне;
- загальнокультурне;
- інтелектуальне;
- духовно-моральне;
- спортивний і оздоровчий.
В якості організаційних форм використовуються гуртки, товариства, майстерні, лабораторії, а також масові екскурсії, конференції, змагання, проекти.
Розроблено ряд моделей позаурочної діяльності, які базуються як на можливостях самої школи, так і на інтеграції загальної і додаткової освіти дітей.
Співпраця школи і системи додаткової освіти
Результативність процесу розвитку школяра може бути збільшена за рахунок використання ресурсів установ додаткової освіти. Це випливає з положень стандартів. У ФГОС про інтеграцію в середню загальну освіту говориться: при організації позаурочної діяльності можуть бути використані можливості організацій культури, спорту.
Кадрові, технічні, інформаційні можливості системи додаткової освіти сприяють розширенню розвивального простору, формування міжпредметних знань.
При цьому основною умовою інтеграції загальної та додаткової освіти залишається вироблення чітких правил і форм взаємодії. Ефективність співробітництва забезпечується створенням загального програмного і методичного простору. Передбачається розробка відповідної нормативної бази, корекції локальних актів, розподіл повноважень, модернізація освітніх програм.
Принципи інтеграції
Саме поняття «інтеграція» передбачає ефективну і продуктивну зв’язок ряду елементів, що відносяться до різних систем. Тобто в разі залучення в освітній простір установ кількох типів коефіцієнт корисної дії повинен зрости. Рівень освітніх результатів, яких діти можуть досягти, перебуваючи в таких умовах, значно вище.
В ході інтеграції створюється особлива розвиваюче середовище, яка може зруйнуватися в разі припинення співпраці. Будь-які інтеграційні зв’язки мобільні та динамічні, для їх ефективного використання потрібна постійна корекція, оперативна реакція на виникаючі складнощі з боку учасників освітнього процесу.
Можна виділити кілька обов’язкових умов продуктивної інтеграції загальної і додаткової освіти дітей. До них відносяться:
- попередній досвід спільної роботи;
- пріоритет освітніх цілей над фінансовими завданнями;
- наявність спільно розробленої програми і плану роботи, локальних актів, які захищають інтереси і визначають обов’язки установ у рамках співробітництва;
- володіння ресурсами різного типу, які при об’єднанні можуть створити необхідні можливості (інформаційні, організаційні, кадрові, соціальні, матеріальні);
- просторова близькість установ.
Види інтеграції загальної та додаткової освіти
У зв’язку з введенням нових стандартів змінюються принципи взаємодії на різних освітніх рівнях, з’являються нові форми співпраці. Їх завдання – забезпечити безперервність освіти, створити умови для успішної соціальної адаптації учня.
У сфері інтеграції загальної освіти та додаткової освіти можна виділити два компоненти: зовнішній і внутрішній. Перший відповідає за створення єдиної педагогічної системи, другий – за взаємопроникнення елементів різних освітніх галузей.
Для забезпечення спільного використання ресурсів застосовуються:
- договірні відносини;
- адміністративне регулювання (якщо засновник один);
- мережеве освітнє об’єднання;
- створення нової юридичної особи (навчально-виховні комплекси).
Останні визнані найбільш ефективною, хоч і організаційно трудомісткою формою інтеграції. Досить часто застосовуються: модель муніципальної мережі з низкою великих ресурсних центрів, розташованих недалеко один від одного; формат міжшкільного комбінату, взаємодіючого з професійними установами, технопарками, установами культури і спорту.
Окремої уваги заслуговує проблема інтеграції і диференціації загального та спеціального освіти. Мова йде про соціальної адаптації дітей з особливими освітніми потребами. Основна ідея полягає в застосуванні принципів «нормалізації», коли дитина росте і розвивається в умовах, максимально наближених до стилю життя сучасного суспільства. Інтеграція професійної та загальної освіти це реальний шанс для таких хлопців брати участь у різних формах соціального життя в умовах, які компенсують обмеженість їх можливостей. У сучасній школі практикуються різноманітні форми спільного навчання, а також створюються класи корекції і педагогічної підтримки.
Федеральні моделі
В ході проектування формату інтеграції загальної освіти та додаткової освіти створена варіативна модель взаємодії. Вона включає в себе ряд компонентів, кожен з яких може бути вибрано як основа для розробки власної версії і адаптований під конкретні умови.
Якщо мова йде не просто про вибір дитиною якоїсь додаткової сфери інтересів, а про професійної орієнтації, організаційно цей процес здійснюється в ході інтеграції професійної та загальної освіти.
«Школа – соціокультурний центр»
Дана модель будується на взаємодії школи відразу з декількома типами установ. Це можуть бути організації допобразования, спорту, культури, інші соціальні партнери. Фактично відбувається інтеграція загальної та додаткової освіти при організації взаємодії декількох освітніх просторів: навчального, позаурочного, додаткового в рамках мережевої взаємодії.
В таких умовах запорукою успіху є злагодженість дій співробітників всіх задіяних організацій, єдність педагогічних цілей, завдань, використовуваних технологій. Фактично мова йде про створення єдиної виховної системи на основі міжвідомчої взаємодії. Додаткова освіта, урочна, позаурочна діяльність орієнтовані на загальний результат – розвиток особистості дитини в процесі її прилучення до навчальних, соціальним і культурним практикам. Такий підхід забезпечує:
- орієнтацію на здібності та інтереси учня;
- широкий вибір сфер і видів діяльності;
- практико-орієнтованість навчального процесу;
- можливість самовизначення і самореалізації.
В ході спільної роботи установ може бути створена єдина система інформування учнів про підготовлювані на території району (міста) проекти, заходи, події, які стають частиною загального виховного процесу.
«Школа – єдиний освітній простір»
Досить результативна модель інтеграції додаткової освіти та загальної освіти, що передбачає створення єдиного простору розвитку та виховання дітей шляхом включення центру додаткової освіти в структуру школи.
Таке об’єднання дозволяє більш ефективніше вирішувати загальну для двох сфер освіти завдання реалізації індивідуальних соціальних, творчих, пізнавальних інтересів і потреб школяра, формування індивідуальної траєкторії його розвитку.
Така інтеграція не стає формальністю. Кожна школа проводить аналіз своїх можливостей, що дозволяють забезпечити подальший розвиток нового структурного підрозділу.
Створювана освітнє середовище дає дитині можливість:
- вибирати тематичне зміст і форми діяльності, що дозволяють розкрити його внутрішній потенціал;
- виконувати різні соціальні ролі, вибирати і змінювати колективи та об’єднання;
- спілкуватися і взаємодіяти з дорослими і дітьми різного віку та кола інтересів.
Показниками ефективності моделі виступають: розширення спектру додаткових освітніх програм; збільшення числа спільно проведених заходів і проектів; укладення договорів про співпрацю; збереження і збільшення контингенту учнів і педагогів; задоволеність учасників освітнього процесу.
Приклади інтеграції з практики
Сьогодні досвід розробки та впровадження ефективних моделей інтеграції загальної та додаткової освіти є в багатьох регіонах.
Так, в Мурманську на базі школи успішно діє музично-естетичний центр, в завдання якого входить залучення підлітків до музичного, образотворчого, театрального мистецтва. Відкрито три відділення: хоровий, фольклорне, оркестрове. Після 9-го класу діти можуть отримати не лише атестат, але й свідчення центру з правом вступу в середні та вищі музичні навчальні заклади.
Нерідким стає і створення великих навчально-виховних комплексів, коли в рамках одного кластера об’єднуються освітні організації різного рівня. У Ставрополі створено освітній центр для обдарованих учнів на базі ліцею, Палацу дитячої творчості та державного університету, який реалізує програму «школа – університет – аспірантура».
Інтеграція програм середньої загальної і професійної освіти
Реформи у сфері освіти надають установам більше можливостей для вибору програм і форм навчання. Розширюється й діапазон форматів взаємодії різних ступенів освіти. Одне із затребуваних напрямків – інтеграція основної освітньої програми середньої загальної освіти і програм середньої професійної освіти на основі індивідуального навчального плану. Це стає можливим в результаті профілізації старшої школи, дозволяє поєднувати елементи програм різного рівня. Варіативна частина програм, за якими навчаються старшокласники, може бути скоректована таким чином, щоб на перший план виходило вивчення матеріалу, пов’язаного з майбутньою професійною діяльністю. Важливе значення при розробці освітньо-професійної програми має вибір форм і методів навчання. У них особливо помітний вплив системи профосвіти з його акцентом на практико-орієнтованість і діяльнісний підхід.
Метою такої інтеграції є: оптимізація термінів навчання; підвищення якості професійних знань і навичок; залучення потенційних роботодавців до розробки кінцевих освітніх результатів. При цьому школярі можуть заздалегідь орієнтуватися на затребувані програми, зацікавили роботодавців.
Після закінчення навчання за такою інтегрованою програмою в 10-11-х класах та здачі ЄДІ, крім шкільного атестата, випускник отримує академічну довідку із зазначенням освоєних дисциплін (модулів) програми профосвіти і результатів підсумкової атестації з ним.
При продовженні навчання за обраним напрямом студенту зараховується раніше освоєний матеріал, що скорочує тривалість отримання професійної освіти.