Питирим Олександрович Сорокін (народився 21 січня 1889 року, Тур’я, Росія – помер 10 лютого 1968 року, Вінчестер, штат Массачусетс, США), російсько-американський соціолог, заснував кафедру соціології в Гарвардському університеті в 1930 році. Однією з основних тем його досліджень є проблеми соціокультурної динаміки. Вони пов’язані з питаннями змін культур і причин, що їх викликають.
В історії теорії особливе значення має розрізнення ним двох видів соціокультурних систем: «почуттєвих» (емпіричних, залежних від природничих наук і заохочують їх) і «идеациональных» (містичних, антиинтеллектуальных, залежних від влади і віри).
Основні ідеї
«Соціокультурна динаміка» Сорокіна (перші три томи вийшли в 1937 році) починається з аналізу культурної інтеграції. Є людська культура організованим цілим? Або це скупчення цінностей, об’єктів і ознак, пов’язаних тільки близькістю в часі і просторі? Сорокін передбачав чотири взаємозв’язку між елементами культури. По-перше, механічну або просторову смежность, в якій вони пов’язані тільки близькістю. По-друге, інтеграція елементів в результаті спільної асоціації з якимось зовнішнім фактором. По-третє, єдність в результаті причинно-наслідкового функціональної інтеграції. А також вищу й останню форму культурного зв’язку, логічно значущою інтеграції.
Сорокін зауважив, що культура складається з мільйонів людей, об’єктів та подій з нескінченним числом можливих зв’язків. Логічно значуща інтеграція впорядковує ці елементи в зрозумілу систему і визначає принцип, який надає системі логічну послідовність і значення. У цій формі культура об’єднана навколо центральної ідеї, яка дає їй єдність.
Інтеграція
Ця ідея має у Сорокіна своє обґрунтування. В основі причинно-наслідкового і логічно значущою інтеграції лежать різні принципи. В причинно-слідчому аналізі складні об’єкти зводяться до більш простим, поки не буде досягнута гранична простота або базова одиниця. Вивчення відносин між базовими одиницями в «Соціокультурної динаміки» приводить до розкриття характеру їх зв’язку в більш складну структуру. Причинний функціональна інтеграція є континуумом.
З одного боку, елементи настільки тісно пов’язані, що, коли одна з них зникає, система перестає існувати або зазнає глибокої модифікації. З іншого боку, зміна одного елемента не робить помітного впливу на інші, тому що не всі культурні риси причинно пов’язані. У логічно-значимому методі редукція до базових одиниць неможлива, тому що не було знайдено простих соціальних атомів.
Замість цього кожен шукає центральне значення, яке пронизує культурні явища і об’єднує їх в єдність. Причинний аналіз часто описує однорідності, не повідомляючи нам, чому вони існують. Але людина отримує інше розуміння від сприйняття логічного єдності. Правильно навчений розум автоматично і аподиктически («поза сумнівами») захоплює єдність геометрії Евкліда, концерту Баха, сонета Шекспіра чи архітектури Парфенона.
При цьому він ясно бачить відносини і розуміє, чому вони такі, які є. Навпроти, предмети можуть бути підступними без будь-якого логічного зв’язку між ними. Наприклад, споживання шоколадного морозива може зрости у міру зростання злочинності серед неповнолітніх. Хоча ці факти пов’язані між собою, вони не мають логічного зв’язку і не дають уявлення про динаміку злочинності серед неповнолітніх.
Співвідношення методу і принципів
Логічно значущі відносини розрізняються по інтенсивності. Деякі пов’язують культурні елементи в піднесене єдність. Інші просто об’єднують їх в низькі ступені єдності. Інтеграція основних культурних цінностей є найбільш важливою формою логічно-значеннєвого синтезу. Знаходження принципу, що підтримує єдність, дозволяє вченому зрозуміти сутність, значення і цілісність культури. Сорокін відзначає, що:
Суть логіко-значущого методу полягає в … знаходженні центрального принципу («причини»), який пронизує всі компоненти [культура], надає сенс і значення кожного з них і таким чином перетворює космос в хаос неінтегрованих фрагментів.
Аналіз структури
Якщо цінність методу полягає в знаходженні такого принципу, слід запитати, як його можна виявити. Як дізнатися, що відкриття справді? Як можна вирішити різні заяви дослідників про те, що вони знайшли організаційний принцип? Відповідь на перше питання проста. Цей принцип відкривається шляхом спостереження, статистичного вивчення, логічного аналізу, інтуїції і глибокої думки.
Все це перший етап наукового відкриття. У свою чергу, обґрунтованість визначається логічною чистотою принципу. Є він вільною від протиріч і узгоджується з правилами правильного мислення? Чи витримає вона факти, які вона має намір пояснити? Якщо це так, можна вірити у його претензії на правду. Обґрунтованість конкуруючих претензій на істину визначається таким чином: логічна чистота і пояснювальна сила.
Сорокін в «Соціокультурної динаміки» запропонував шукати принципи, які могли б охопити кінцеву реальність різних типів культурних систем. Найважливіший принцип – той, від якого залежить сама культура в її сприйнятті кінцевої реальності. Яке джерело інформації має вищу обґрунтованість культурою для судження про те, що реально? Сорокін стверджував, що деякі культури беруть основу істини або абсолютної реальності як сверхчувственную і погоджуються з тим, що істини, які виявляються нашими почуттями, ілюзорні.
Інші протилежні: гранична реальність розкривається нашими почуттями, а інші форми сприйняття вводять нас в оману і збивають з пантелику. Різні уявлення про кінцевої реальності формують інститути культури і формують її суттєвий характер, значення і особистість.
Взаємодія
Поряд з розглядом культурних систем як логічних єдностей, Сорокін припустив, що вони мають ступенями автономії і саморегуляції. Крім того, найбільш важливі детермінанти характеру та напрямки змін у системі знаходяться всередині системи. Отже, культурні системи містять іманентні механізми саморегуляції і самонаправления. Історія культури визначається її внутрішніми властивостями, тобто «її життєвий шлях закладено в її основах при народженні системи».
Тому, щоб зрозуміти соціокультурну динаміку і зміни, не можна покладатися на теорії, які підкреслюють зовнішні чинники або на тих, хто вважає, що зміни зумовлені одним елементом соціальної системи, таких як економіка, населення або релігія. Замість цього зміна є результатом того, що система виражає свої внутрішні схильності до розвитку і дозрівання. Таким чином, акцент повинен бути зроблений на внутрішній єдності і логічно значущої організації.
Типологія
Сорокін класифікував форми інтегрованої культури. Існує два основних типи: идеациональный і чуттєвий, а третій – ідеалістичний, який формується з їх суміші. Сорокін описує їх таким чином.
У кожного свій менталітет; своя система істини і знання; своя філософія і світогляд; свій тип релігії і стандарти «святості»; своя система добра і зла; свої форми мистецтва і літератури; свої звичаї, закони, кодекс поведінки; свої переважаючі форми соціальних відносин; власна економічна та політична організація; і, нарешті, свій тип людської особистості зі своєрідним менталітетом і поведінкою. В ідеальних культурах реальність сприймається як нематеріальне, вічне істота. Потреби і цілі людей духовни і реалізуються через прагнення до сверхчувственным істин.
Є два підкласи ідеального менталітету: аскетичний ідеалізм і активний ідеалізм. Аскетична форма шукає духовні цілі через заперечення матеріальних апетитів і відчуженість від світу. У своєму крайньому виразі індивід повністю втрачає себе у пошуках єдності з божеством або вищою цінністю. Активний ідеалізм прагне реформувати соціокультурний світ в руслі зростаючої духовності і до цілям, що визначаються його головною цінністю. Його носії прагнуть щоб наблизити інших до Бога і їх бачення кінцевої реальності.
В чуттєвих культурах переважає менталітет, який сприймає реальність як те, що визначається нашими почуттями. Сверхчувство не існує, і агностицизм формує ставлення до світу за межами почуттів. Потреби людини реалізуються шляхом зміни і використання зовнішнього світу. Ця культура є протилежністю ідеальної цінності та інститутах.
Існує три її форми. Перша – це активна, в якій потреби задовольняються шляхом перетворення фізичного та соціокультурного світів. Великі завойовники і торговці історії є прикладами цього менталітету в дії. Друга – це пасивний менталітет, який потребує паразитичної експлуатації фізичного і культурного світу. Світ існує просто для задоволення потреб; тому їж, пий і веселися. У цього менталітету немає сильних цінностей і він кожному інструментальному шляху до задоволенню.
Багато культури потрапляють між цими крайнощами, і Сорокін вважає їх погано інтегрованими. Винятком є ідеалістична культура. Це синтез, в якому реальність багатогранна, а потреби є як духовними, так і матеріальними, причому домінують перші. Неінтегрованої формою цього типу є псевдо-ідеалістична культура, в якій реальність є в основному чуттєвої і потребує переважно у фізичній. На жаль, потреби не задоволені, а позбавлення регулярно переносяться. Група первісних людей є прикладом такого типу.
Соціолог виділ також моделі соціокультурної динаміки, які поділяються на три групи:
- циклічні поділяються на хвильові і кругові);
- еволюційні (однолінійна і багатолінійні моделі);
- синергетичні.
Характеристики
В теорії соціокультурної динаміки Сорокіна докладно описані ідеальні риси кожного типу. Він представив їх соціальні і практичні, естетичні та моральні цінності, систему істини і знань, соціальну владу та ідеологію, а також вплив на розвиток соціальної самості. Однак він зазначив, що чистих типів не існує. У деяких культурах переважає одна форма, але одночасно вона співіснує з характеристиками інших типів. Сорокін хотів знайти реальні випадки форм інтегрованої культури.
Концентруючись на греко-римської та західної цивілізації, Сорокін також вивчав Близький Схід, Індію, Китай і Японію. Він докладно описав тенденції і коливання в їх мистецтві, наукові відкриття, війни, революції, системи істини і інші соціальні явища. Уникаючи циклічної теорії змін, Сорокін зазначив, що культурні інститути проходять через ідеальний, чуттєвий і ідеалістичний періоди, часто розділені часом кризи при переході від одного до іншого.
У своїй концепції соціокультурної динаміки він пояснив ці зміни як результат дії іманентного детермінізму і принципу меж. Під іманентним детермінізмом він мав на увазі, що соціальні системи, подібно біологічним, змінюються відповідно з їх внутрішніми можливостями. Тобто функціонує динамічна організація системи встановлює межі та можливості зміни.
Системи, однак, мають обмеження. Наприклад, коли вони стають все більш і більш чутливими, рухаючись в напрямку цинічного відчуття, вони досягають кордону або меж свого потенціалу для розширення. Діалектично, рух до екстремуму чутливості створює ідеальні контртренды, які посилюються в міру поляризації системи. Ці контртренды викликають розлад і дезорганізацію і приводять систему до більш ідеалістичної формі.
По мірі того, як діалектичні зміни відображаються в культурі, насильство, революції і війни посилюються, коли культура намагається пристосуватися до нової конфігурації або структурі. Отже, вивчення змін має бути зосереджена на внутрішній організації (іманентний детермінізм) і розумінні того, що система може зайти так далеко в будь-якому конкретному напрямку (принцип меж), перш ніж вона почне трансформуватися.
Обґрунтування
Соціокультурна динаміка заповнена даними перевірки гіпотези Сорокіна в різних контекстах і періодах. Патерни змін в мистецтві, філософії, науці та етиці були ретельно вивчені в пошуках принципів, що пояснюють їх трансформацію. У кожному разі Питирим Сорокін знаходив підтримку своєї теорії. Наприклад, його аналіз греко-римської та західної філософських систем показав, що до 500 р. до н. е. ці системи були значною мірою ідеальними. До четвертого століття до нашої ери вони були ідеалістами, і від 300 до 100 р. до н. е. вони рухалися до періоду панування чуттєвого.
З першого століття до нашої ери до 400 року був період переходу і кризи, за яким послідувало відродження ідеологічної філософії з п’ятого по дванадцятий століття. За цим послідував ідеалістичний період і ще один перехід, який підводить нас до панування філософії чуттєвого, починаючи з шістнадцятого століття і до наших днів. Аналіз здійснювався аналогічним чином для інших соціальних явищ.
Моделі війни, революції, злочинності, насильства і правових систем також були проаналізовані соціологом. Вони, однак, в основному розглядаються як явища перехідних періодів. Сорокін опирався спокусі зв’язати війни і революції з чуттєвої і ідеаціональной культурами. Замість цього його аналіз показує, що революції відбуваються в результаті втрати сумісності між основними цінностями. Чим краще інтегрована культура, тим більше ймовірність світу.
По мірі того як цінність інтеграції зменшується, заворушення, насильство і злочинність зростають. Точно так само війна демонструє розрив кристаллизованных соціальних відносин між народами. У своєму аналізі 967 конфліктів Сорокін показав, що війни посилюються в перехідний період. Ці зміни часто роблять системи цінностей порушених товариств несумісними. Війна є результатом дезінтеграції цих міжкультурних відносин.
