Ракета «Гарпун» була розроблена компанією «Макдонал Дуглас» ще на початку 1970 року. У проектній документації передбачалося чотири версії зазначених боєприпасів: для кораблів, субмарин, літаків і берегової охорони. Базовою вважається модифікація RGM-84A. Вперше на озброєння вони почали надходити в 1976 році. Розглянемо характеристики, особливості та застосування даних боєприпасів.
Особенностий
Ракета «Гарпун» споруджена за нормальною аеродинамічною схемою, обладнана модульної конфігурацією з універсальним корпусом. Також в конструкцію входить хрестоподібне складне крило і чотири рульових елемента. Трапецієвидний крило має значну стреловидность на передній кромці, а його трансформуються консолі фіксуються на корпусі бака для пального.
Запуск даного боєприпасу здійснюється по пеленгу або комбінованим чином (з урахуванням дальності цілі). У другому випадку активація ДБН виконується в період, встановлений оператором, на максимально можливому наближенні до мішені. Це дає можливість знизити фактор виявлення ПКР і період можливого облаштування перешкод. Для вишукування об’єкта застосовують різні по дальності сектори сканування радіолокаційною станцією.
Наведення
Щоб підвищити ефективність стрільби ракет «Гарпун», для пошуку мети застосовується кілька ступенів сканування. Початок беруть з самого малого сектора. Якщо мішень не вдалося виявити, то переходять на більший сектор локації. Такі дії повторюють доти, поки не буде виявлена і захоплена мета. Система в даному випадку не має селективного розпізнавання, отже, боєприпас вражає першу захоплену мішень.
Якщо стрільба ведеться за допомогою пеленга, наведення активується на заданій дистанції з таким розрахунком, щоб не вразити випадковий корабель або його аналог. При веденні атаки на груповий об’єкт практикується включення головок з відступом по часу, що дає можливість минути одні плавальні засоби і вражати інші судна. В ССН є датчик рухомій цілі, що знижує до мінімуму наведення на пасивні перешкоди.
Модернізація
Перші версії протикорабельних ракет “Гарпун” компанія допрацювала, створивши оновлену модифікацію типу “С1”, постачання якої тривали до середини 1980 р. В 1985 році з’явилася наступна модель розглянутого сімейства. Спочатку вона проектувалася для протичовнового комплексу з наземним базуванням. Серед нововведень — запам’ятовуючий пристрій з збільшеною у два рази пам’яттю, поява трьох опорних точок траєкторії, можливість зміни польоту на малих висотах.
Завдяки таким конструктивним змінам боєкомплект став можливим для використання в закритих акваторіях і в районі островів. Це дозволяло приховувати справжній напрямок нанесення удару, що забезпечувало маскування носіїв і гарантувало можливість атакувати об’єкт з різних точок. На зазначеній модифікації ПКР передбачена вдосконалена ДБН з посиленим захистом від перешкод. Також не припинялися роботи щодо створення радіолокаційної системи спостереження. У 1986 році у виробництво також увійшла цифрова методика зчитування сигналів.
У версіях C і D застосовується паливо з підвищеним показником енергоємності. Для цього не знадобилося вносити суттєвих трансформацій і змін в руховий агрегат. Важливо відзначити, що дальність польоту збільшилася на 15-20 %. У подальшому вказане паливо стало базовим для новостворених зразків. У частині програмного забезпечення також намітилися кроки по модернізації.
Пускові установки
Для надводних плавальних судів з протикорабельними ракетами США («Гарпун») створили спеціальну полегшену пускову установку (ПУ) контейнерної конфігурації Мк141. Її конструкція включає в себе раму з алюмінієвого сплаву, на якій під певним кутом розміщується до чотирьох склопластикових пускових контейнерів. Вони розраховані на 15 залпів. Елементи герметичні, зберігають стабільний температурний режим. Боєприпаси, що зберігаються в них, не вимагають додаткового обслуговування і завжди знаходяться в бойовій готовності.
Крім того, ракети «Гарпун» можуть стартувати з ПУ типу Мк112 і 13 («Тартар»). Якщо запуск здійснюється з торпедного апарату, бойова одиниця поміщається в герметичний відсік-капсулу, який зроблений з алюмінію і скловолокна. У “хвостовику” установки розташовується вертикальний кіль і пара складних стабілізаторів. Після підняття хвостова частина і обтічник на носі відстрілюються, після чого запускається стартовий двигун ракети.
Авіаційна версія
Авіаційна конфігурація ракети «Гарпун» (США) сумісна з багатьма модифікаціями бойових літаків НАТО. Старт може виконуватися в різних швидкісних режимах і на різних висотних польотах. Коли носій і бойова частина розділяються, ракета стабілізується за параметрами тангажа і крену. Її зниження відбувається з пикирующим кутом близько 33 градусів. Цей маневр здійснюється до тих пір, поки не подається сигнал спеціального індикатора про досягнення необхідного рівня висоти.
Після цього активується ходовий двигун (в автоматичному режимі). При старті боєголовок з літальних апаратів «Оріон» і «Вікінг», орієнтованих на польоти на низьких висотах і малому швидкісному режимі, маршовий силовий агрегат запускається ще на пілоні.
Берегові ПУ
Комплекс протикорабельних крилатих ракет «Гарпун» берегового розміщення встановлюється на чотирьох спеціальних тягачах. На двох машинах розміщуються два ПУ полегшеної версії, а на другій парі — запасні контейнери з боєприпасами і блок управління. Для наземних установок використовуються різні транспортні засоби, що полегшує комплектацію загонів ПКРК. Крім того, можливе широке розмаїття наборів для зв’язку, розвідки, навігації та управління.
Вузли контролю, розміщені на носії, розраховують орієнтацію по наведенню та активації ГСН з урахуванням отриманих відомостей про цілі. Також ці елементи забезпечують подачу електричного живлення, проводять розрахунок бойового напрямки носія, виконують перевірку перед запуском, трансформують электросигнал для старту ракети. Створення такої системи передбачає монтаж бойового комплексу на різноманітних носіях з одночасною агрегацією між новими та існуючими пусковими модифікаціями.
Характеристики ракети “Гарпун”
Параметри | RGM-84A/B | RGM-84C/O | RGM-84D2 | RGM-84E |
Довжина з прискорювачем (мм) | 4570 | 4570 | 5180 | 5230 |
Довжина без прискорювача (мм) | 3840 | 3840 | 4440 | 4490 |
Діаметр (мм) | 340 | 340 | 340 | 340 |
Крила в розмаху (мм) | 910 | 910 | 910 | 910 |
Вага стартовий (т) | 0,667 | 0,667 | 0,742 | 0,765 |
Дальність польоту по мінімуму (км) | 13 | 13 | 13 | 13 |
По максимуму (км) | 120 | 150 | 280 | 150 |
Швидкість на маршової дистанції (число М) | 0,85 | 0,85 | 0,85 | 0,85 |
Наведення на маршовому ділянці | Інерція | Інерція | Інерція | Інерція з корекцією НАВСТАР |
То ж на фінішному етапі | Активна радіолокаційна | — | — | Тепловізійна з телеконтроллером |
Випробування та бойове застосування
Перше застосування ракети “Гарпун” відбувалося під час випробувальних запусків. У бойових умовах даний снаряд також був задіяний. Як стверджують американські фахівці, для виведення з ладу легкого авіаносця знадобиться прицільне потрапляння п’яти «Гарпунів». Один боєприпас здатний нейтралізувати невеликий корабель, або катер.
Навесні 1986 року цими боєприпасами знищили два лівійських сторожових катери. Відстань від точки пуску до мети склала всього 11 миль. Після потрапляння двох ракет катер пішов на дно за 15 хвилин. Друге судно потопила модифікація, запущена з штурмовика «Інтрудер». Весь екіпаж, крім капітана, встиг врятуватися. Через годину плавальний засіб затонуло.
“Буря в пустелі”
Ракети «Гарпун» застосовувалися проти ВМС Іраку. Відстань до цілі не перевищувало 40 кілометрів, наведення здійснювалося за допомогою зовнішніх джерел. Спостерігалися деякі труднощі з обчисленням малорозмірних цілей, а також перельоти нізкобортних об’єктів. Часто вибухали боєприпаси, минувши корабель, що знижувало бойову ефективність. Тим не менш наведення ракети на ціль в кінцевій фазі було виключно високоточним.
