Випробування
До речі, перші полігонні огляди щойно створеної установки пройшли лише через кілька місяців. У них танк СУ-26 показав себе відмінною бойовою машиною. Перший час конструктори хвилювалися щодо того, чи зможе машина, зібрана із запчастин інших бронеавтомобілів, покручених частин танків, справно функціонувати. Однак незабаром з’ясувалося, що навіть маючи у своєму складі вже раніше використані і залатані частини, установка блискуче впоралася з усіма видами випробувань.
Жовтень 1941 року виявився успішним для нової машини, так як після проведених полігонних оглядів на секретному «Заводі №174», Військова Рада Ленінградського Фронту доручив представникам концерну в терміновому порядку запускати САУ СУ-26 в серійне виробництво.
Використання
Танкобудівний концерн встиг випустити чималу кількість машин до кінця 1941 року. І всі вони одразу ж були відправлені на фронт після недовгих попередніх випробувань. Звичайно, не всім військовим частинам вистачило самохідних установок. Але ті бригади, які стояли в першому ешелоні фронту, отримали по чотири машини на кожну. В основному це були дивізії, що тримали оборону на різних ділянках Ленінградського фронту.
Після того як всі випущені машини знову опинилися в ремонтних цехах заводу, вони, як свого часу танк Т-26, самі стали запасними частинами і витратним матеріалом. До того часу уряд вже усвідомило малоефективність даного виду техніки і доручив членам конструкторського бюро розробити кардинально новий тип самохідної машини.
