СУ-26 (САУ) – легка радянська самохідна артилерійська установка: опис конструкції, бойові характеристики

Знаменита САУ СУ-26 зіграла ключову роль у початковому етапі війни, заодно встигнувши стати прототипом для всіх наступних моделей сімейства самохідних установок. З’явившись на полях битв практично відразу після початку війни, самохідка допомогла зупинити активно наступаючі ворожі війська на багатьох стратегічно важливих ділянках фронту, переламавши результат військових операцій на користь Радянського Союзу.

Установка

Самохідна артилерійська установка СУ-26 – один із найяскравіших представників радянської легкої бронетанкової техніки початку сорокових років. Встигла вступити в початкову фазу Велика Вітчизняна війна вже показала всю міць різко наступаючої нацистської Німеччини. Солдати Вермахту активно розширювали лінії фронту, все частіше прориваючи слабку оборону радянських солдатів, погано забезпечених боєприпасами, танкові дивізії СС без праці трощили вітчизняні легкі і середні танки.

Радянським конструкторам довелося терміново винаходити альтернативу німецької гусеничної техніки. Причому, за браком танків нового типу, всі креслення самохідної установки були виконані на базі схем легкого радянського танка Т-26. За конструкцію «вітчизняного відповіді фашизму» відповідав легендарний Ленінградський завод ім. Кірова, славиться якістю і новаторством випускається техніки.

Конструкторів чекала довга і напружена робота по підгонці, примірці і випробувань великої кількості досвідчених моделей, зібраних з різних частин зіпсованих танків. Також радянські вчені проводили досліди з різними комплектами озброєння, почергово встановлюючи на гусеничне шасі різні типи стрілецьких знарядь.

Зрештою, світ побачила перша експериментальна артилерійська установка Радянського Союзу, стала основою для всіх подальших розробок в області подібного класу військової техніки.

Передісторія

Як вже було сказано вище, радянська армія несла величезні втрати. Перш за все, через брак техніки, здатної швидко переміщатися з одного місця на інше і знищувати ворожі танки, підтримуючи піхоту. Звичайні гармати погано годилися для такої справи, так як артилерійський розрахунок з п’яти чоловік міг лише повертати знаряддя, але ніяк не возити його за собою на великі відстані. Звичайно, стандартне полкове знаряддя могло з першого пострілу пробити броню перших моделей знаменитого «Тигра» або «Пантери», однак був потрібний досконалої інший тип техніки – щось на зразок «гармати на танковому шасі», щоб вона могла встигати за піхотою, маневрувати і тримати удар.

Справа в тому, що звичайну гармату німецькі танки могли зім’яти або знищити прицільним пострілом, так як вона просто стояла на місці, а та різниця у відстані, на яку її міг посунути розрахунок, була несуттєвою для німецьких танкістів.

Захищене бронею знаряддя на гусеничному шасі докорінно змінювало ситуацію. Тепер ворогові було набагато складніше потрапити в рухому гармату, так і знищити її з першого разу снарядом.

Історія

Практично протягом усього літа 1941 року з усіх ділянок фронту на Кіровський завод звозили биті танки Т-26, причому з різними ушкодженнями різного ступеня тяжкості. Легка радянська машина просто не могла витримувати натиск німецьких середніх танків. Вагова категорія машин противника, потужність знарядь, скорострільність і швидкість пересування не залишали радянському танку шансів вижити в умовах польового бою.

Спочатку члени конструкторського бюро запропонували встановлювати на радянські машини різні артилерійські знаряддя легкого і середнього типу, проте ця спроба не увінчалася успіхом, так як легкі гармати не могли пробити броню ворожих танків, а середні знаряддя створювали крен вежі машини або ж деформували її.

За наказом Військової ради Ленінградського Фронту була зроблена ще одна спроба модернізації багатостраждального радянського легкого танка Т-26, тільки цього разу у парі з машиною йшов інший тип бронетанка – БТ. На обрані урядом моделі по черзі встановлювалися різні артилерійські знаряддя, включаючи знамениту гармату КТ з діаметром стовбура 76,2 мм. Всі ці маніпуляції не увінчалися успіхом, так як вибрані для установки знаряддя були або занадто легенями, або досить габаритні, і просто не залишали місця в бойовій рубці машини для екіпажу танка.

Створення

Зрозумівши, що експерименти з поєднанням полкового знаряддя і гусеничного шасі з різних вагових категорій навряд чи варто продовжувати, комісія конструкторського бюро заводу вирішила розробити окрему самохідну установку, основним завданням якої стане швидка, але короткострокова безпосередня підтримка піхоти, а також знищення ворожої легкої і середньої техніки.

У серпні 1941 року, через два місяці після початку війни, знаменитий на весь світ завод підйомно-транспортних споруд ним. Кірова в місті на Неві представив проект самохідної установки САУ СУ-26, яка пізніше отримала дещо інше позначення – СУ-76. Машина була створена на основі легкого танка вітчизняного виробництва. Конструктори все ж вирішили дати ще один шанс Т-26, однак цього разу в башту машини не просто вставляли гармату, а повністю знімали з машини все бойове оснащення, залишаючи лише шасі і верхні лобові бронеплиты. Бічні захисні листи змінювалися на більш товсті. Рубка набула більш витягнуту вгору прямокутну форму, а її лицьова сторона стала своєрідним щитом, на зразок щитка польовий артилерійської гармати.

Модифікація вихідної машини

Процес зміни початкової версії Т-26 був досить копіткою. По-перше, з танка повністю знімалася вежа, а також подбашенном коробка. Нерівні краї розрізів начисто зачищались таким чином, щоб отвір був врівень з заднім верхнім бронелистом машини. Зроблено це було для того, щоб один із членів екіпажу, а саме – заряджаючий, міг би стояти в повний зріст, не відчуваючи труднощів при приміщенні важкого снаряда в ствол гармати.

По-друге, на місце рубки містилася спеціальна опорно-поворотна конструкція, завдяки якій встановлена на самохідну машину гармата могла обертатися на всі боки. Під несучі краю конструкції підкладалися особливі амортизатори, покликані згладити віддачу від пострілів.

На вищеописану поворотну конструкцію встановлювалася 76-мм полкова гармата зразка 1927 року. Звичайно, в умовах сучасної війни це знаряддя було не дуже ефективним, однак навіть така зброя могла надати вельми гідний опір у ближньому бою з німецькими танками. Знаряддя заслонялось спеціальним щитовим прикриттям, частково перероблених з розрахункового щитка гармати.

Під усією цією системою выпиливались два широких люка, які відкривали доступ до зарядний сховище, звідки заряджаючий і його помічник брали боєприпаси.

Взагалі, виникнення САУ СУ-26 було продиктовано не скільки необхідністю швидкого прогресу у вітчизняному танкобудуванні, скільки гострою необхідністю появи подібного виду військової техніки на фронті. Солдати відчайдушно потребували вогневої підтримки і засобах знищення танків противника. Однак, незважаючи на катастрофічні втрати радянської армії у перші місяці війни, до серпня 1941 року було виготовлено всього три досвідчених примірника установки, один з яких отримав назву СУ-76П, і був оснащений 37-мм зенітної гармати 61-К.

Пізніше, в 1942 році, було побудовано ще п’ять досвідчених екземплярів самохідної машини.

Випробування

До речі, перші полігонні огляди щойно створеної установки пройшли лише через кілька місяців. У них танк СУ-26 показав себе відмінною бойовою машиною. Перший час конструктори хвилювалися щодо того, чи зможе машина, зібрана із запчастин інших бронеавтомобілів, покручених частин танків, справно функціонувати. Однак незабаром з’ясувалося, що навіть маючи у своєму складі вже раніше використані і залатані частини, установка блискуче впоралася з усіма видами випробувань.

Жовтень 1941 року виявився успішним для нової машини, так як після проведених полігонних оглядів на секретному «Заводі №174», Військова Рада Ленінградського Фронту доручив представникам концерну в терміновому порядку запускати САУ СУ-26 в серійне виробництво.

Використання

Танкобудівний концерн встиг випустити чималу кількість машин до кінця 1941 року. І всі вони одразу ж були відправлені на фронт після недовгих попередніх випробувань. Звичайно, не всім військовим частинам вистачило самохідних установок. Але ті бригади, які стояли в першому ешелоні фронту, отримали по чотири машини на кожну. В основному це були дивізії, що тримали оборону на різних ділянках Ленінградського фронту.

Після того як всі випущені машини знову опинилися в ремонтних цехах заводу, вони, як свого часу танк Т-26, самі стали запасними частинами і витратним матеріалом. До того часу уряд вже усвідомило малоефективність даного виду техніки і доручив членам конструкторського бюро розробити кардинально новий тип самохідної машини.

Наступні модифікації

Незважаючи на досить високу ефективність, яку машина демонструвала в боях, її виробництво все-таки згорнули, як і всю лінійку СУ в цілому. Пізніше це позначення знову почнуть використовувати конструкторські бюро, однак воно буде нести інформацію про кардинально новому типі військової техніки.

Параметри

Бойові характеристики СУ-26 були дуже і дуже вражаючими, враховуючи стан вітчизняної військової техніки у самому початку війни. Самохідка надавала успішний опір танкам легкої і середньої категорії, мала унікальною системою наведення гармати на ціль без повороту всієї башти і при заглушеному двигуні. Завдяки відносно невеликим розмірам, машина могла поміститися навіть в невеличких гайках, що давало їй додаткову перевагу на полі бою.

Однак і недоліками самохідка не була обділена. Опис конструкції СУ-26 містить багато інформації про недоліки машини. Низька швидкість пересування була головною причиною, по якій виробництво моделі все-таки згорнули і перейшли до розробки самохідній установці «з нуля», не використовуючи в якості основи шасі будь-якого танка.

Двигун

В якості рушійної сили самохідної установки використовувався мотор від оригінальної машини Т-26, який через рік замінили на більш просунутий Т-26Ф. Цікавим фактом виявилося те, що обидва двигуни були скопійовані з англійської мотора «Армстронг-Сидли». Він був важкий, громіздкий і мав потужність всього в 91 к. с. Не змінив ситуацію навіть монтаж на установку форсованого варіанти мотора. Сили двигуну це не додало, а от вага загальної конструкції самохідки істотно збільшився, що негативно вплинуло на її і так невелику маневреність.

Башта

Рубка для екіпажу самохідної установки мала особливу форму щита і розташовувалася на спеціальній конструкції, що дозволяла їй обертатися на 360 градусів. Подібні проекти вже існували у Великобританії. Франції та Країнах Осі, проте в силу ряду причин, не отримали подальшого розвитку і залишилися тільки в проектувальних кресленнях.

В якості основного озброєння в рубці радянської самохідної артилерійської установки СУ-26 була встановлена 76-мм гармата, яка зазвичай застосовувалася, як окремий вид вогнепальної зброї і випускалася для стрільби з полкового лафета.