Кирило-Мефодіївське товариство: історія створення, учасники та завдання братства

Кирило-Мефодіївське товариство – таємна політична організація в Російській імперії, яка виступала проти кріпосного права. Вона існувала у 1846-1847 рр., була організована з ініціативи Миколи Івановича Костомарова, автора багатотомної видання з російської історії. Кінцевою метою учасників цієї організації було утворення союзу слов’янських демократичних республік, центром якого мав стати Київ. Важлива роль у союзі відводилася українцям. Члени братства вважали їх особливо волелюбним народом, схильними до демократизму. Названа організація була на честь просвітителів та святих Кирила і Мефодія. У цій статті піде мова про історію створення організації, її завдання і членах.

Історія появи

Кирило-Мефодіївське товариство стало першою в Російській імперії українською організацією політичної спрямованості. Про це можна знайти свідчення відразу в двох документах. Це “Статут Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія” і “Закон Божий (Книга буття українського народу)”, які були написані Костомаровим.

Програмні положення цих документів фактично були здійснені в закликах Кирило-Мефодіївського товариства, які звучали, як:

  • “Братья великороссияне и поляки!”.
  • “Брати українці!”.

У цих документах містився заклик до народів об’єднуватися в Союз слов’янських республік. Передбачалося, що це буде федерація, заснована на демократичних інститутах.

Учасники Кирило-Мефодіївського товариства виступали за рівність, свободу і братство, які повинні були стати засадами нового державного утворення. Конкретними заходами для досягнення цих цілей були ліквідація юридичних відмінностей між станами, скасування кріпосного права, доступність освіти для робітників.

Течії всередині братства

Всередині самого Кирило-Мефодіївського товариства існувало дві течії. Еволюційне, або ліберально-буржуазне, і революційний, або народно-демократична.

Вони дотримувалися єдиних принципів, але при цьому розходилися в тому, які з них вважати самими головними і першочерговими.

При цьому багато в чому у своїх поглядах і ті, і інші були близькі до московських слов’янофілів. У 1980-х роках це навіть стало предметом спеціальних досліджень. Відмінність та тотожність у їхніх світоглядах наочно можна простежити на прикладі славянофила Федора Чижова, який був заарештований у справі про Кирило-Мефодіївському братстві. Навесні 1847 року його заслали на Україну після тимчасового ув’язнення.

Дивіться також:  Виробничі ризики - це що? Визначення, класифікація та аналіз виробничих ризиків

Лідери

Крім Костомарова, було багато інших яскравих і відомих учасників Кирило-Мефодіївського братства. Серед них, в основному молоді інтелігенти, студенти та викладачі Харківського та Київського університетів.

До ліберально-буржуазної течії належав сам Костомаров, а також композитор Опанас Маркович, фольклорист Пантелеймон Куліш, педагог Олександр Тулуб. Вони були переконані в братерство і єдність слов’ян, важливості розвитку української культури.

Революційно-демократичні погляди поділяли публіцист Микола Гулак, поет Георгій Андрузький, громадський діяч Іван Посяда. Великий вплив на формування ідей і поглядів зробив Тарас Шевченко, який приєднався до братства у квітні 1846 року. Він був прихильником революційного течії.

Завдання

Розповідаючи коротко про Кирило-Мефодіївському братстві, важливо зупинитися на завданнях, які вони переслідували. Організація була заснована на панславістських і християнських ідеях. Її основними завданнями була лібералізація культурного і політичного життя Російської імперії. Відбутися це обов’язково повинно було в рамках панславянского союзу народів.

У діяльності Кирило-Мефодіївського братства важливим завданням стало соціальне і національне визволення України, в першу чергу, в антифеодальному сенсі. Дані події повинні були супроводжуватися скасуванням станових привілеїв, кріпосного права, проголошення свободи совісті і інших важливих демократичних інститутів.

До складу планованої всеслов’янської федерації мали увійти не лише Росія та Україна, але й Чехія, Польща, Болгарія і Сербія. Законодавчу владу передбачалося віддати сейму, що складається з двох палат. Функції виконавчої повинен був реалізовувати безпосередній глава держави в статусі президента.

Товариство передбачало втілити в життя свої ідеали шляхом проведення мирних реформ в повній відповідності з християнськими правилами лагідності, любові і терпіння.

Історичне значення

Характеризуючи коротко Кирило-Мефодіївське товариство, варто підкреслити, що його історичне значення полягало в тому, що це була перша спроба української інтелігенції виступити в підтримку прав і свобод свого народу.

Дивіться також:  «Ізі» – це оціночне судження

До того ж була розроблена багата програма, яка стала дороговказом і орієнтиром для численних послідовників.

Принциповим стало те, що братство вийшло самобутнім і самостійним політичним формуванням. Воно було унікальним, так як не повторювало ніякі інші існуючі в той час в Російській імперії політичні організації.

Розгром

Проіснувало братство недовго. У березні 1847 року студент Київського університету Олексій Петров доніс владі про існування таємного товариства. Виявити його вдалося в ході однієї з дискусій, в якій брали участь його члени. Він їх просто підслухав.

У наступні півтора місяці братство було фактично розгромлене жандармами. Більшість його прихильників заслали або заарештували. Наприклад, Тараса Шевченка, якому тоді було 33 роки, відправили в солдати.

Повернутися до наукової, літературної та викладацької діяльності більшість з них змогли тільки в 1850-ті роки.

Микола Костомаров

Костомаров був головним ідеологом братства. Він народився у Воронезькій губернії в 1817 році. Під час заснування таємного товариства йому було близько 30.

Він навчався на історико-філологічному факультеті Харківського університету. Саме тоді всерйоз захопився історією. Вивчивши українську, почав писати цією мовою під псевдонімом Ієремія Галка, випустивши кілька збірок віршів і драм.

Цікаво, що перша його дисертація викликала скандал. Робота про значення унії в західній Росії була визнана обурливою, її було наказано спалити. При цьому Костомарову дозволили написати ще одну магістерську дисертацію. У 1843 році він успішно захистив працю про історичне значення народної поезії в Росії.

Після цього його увагу було сконцентровано на постаті Богдана Хмельницького. З 1846 року він почав викладати російську історію в Київському університеті, тоді-то навколо нього і склався таємний гурток.

Звинувачений в організації таємного товариства, Костомаров рік провів у Петропавлівській фортеці, а потім був засланий у Саратов. У цьому провінційному місті він перебував під постійним поліцейським наглядом. При цьому йому було заборонено викладати і друкувати свої твори.

Дивіться також:  «Сушняк» - це значуща частина лісової екосистеми

Опинившись в засланні, він здивувався, якою величезною виявилася прірва між його ідеалами та існуючої дійсністю. Важливо, що при цьому в ньому залишилася енергія і здатність продовжувати старанну роботу.

До 1856 році було скасовано заборону на публікацію його праць. Потім був знятий і нагляд.

Доля Шевченка

Тарас Шевченко в історії сучасної України залишається одним з головних поетів і письменників, представником національного руху, який став засновником сучасної української літератури та української літературної мови.

Шевченко народився в Київській губернії в 1814 році. Після розгрому таємного товариства його звинуватили у творі віршів обурливого змісту малоросійською мовою. В них він писав про біди і поневолення України, виступав за вільне козацтво.

Його було вирішено відправити рядовим на військову службу в Оренбурзький край. Тільки в 1857 році відбулося його звільнення, завдяки численним клопотанням. Тарас повернувся в Петербург, побував на Україні, але жити йому залишалося зовсім недовго. Через чотири роки він помер від водянки у віці 47 років.