Індустріалізація та колективізація
У 1920-ті роки в історії радянської держави почалася епоха індустріалізації. Для цього потрібні були значні кошти, які було вирішено отримати за рахунок експорту за кордон пшениці та інших товарів. З-за цього перед колгоспниками ставили непосильні плани по збору врожаю, який потрібно було віддавати державі. Це призвело до зубожіння селянства, голоду в 1932-1933 роках. Після цього влада перейшли на більш щадний режим, який став продовженням Непу.
У той час у країні спостерігався значний економічний ріст. ВВП зріс на 6 % у період з 1928 по 1940 роки. Невдовзі Радянський Союз виявився лідером за обсягом промислового виробництва. Один за іншим будувалися хімічні, металургійні й енергетичні підприємства. При цьому рівень життя був надзвичайно низьким, особливо серед селян.
З 1930-х років внутрішня політика радянської держави ґрунтується на колективізації. Вона представляла собою об’єднання господарств селян у централізовані колгоспи. Це призвело до скорочення тваринницької та сільськогосподарської продукції. В регіонах навіть піднімалися збройні повстання, які були жорстоко придушені.
Кількість продуктів суворо обмежена. Їх видають за картками. Часткова скасування карток сталася тільки в 1935 році.
Кінець 1930-х років – кривавий період радянської держави, коли в країні проходять масові репресії. Знищення політичних опонентів більшовики почали відразу після Громадянської війни. Жертвами репресій були поміщики, меншовики та есери. Найбільшого масштабу репресії досягли в 1937-1938 роках.
Історики вважають, що в той час були знищені сотні тисяч радянських громадян, мільйони вирушили до табору. Більшість звинувачували у контрреволюційній діяльності і зраді Батьківщині.
