Протягом 1649-1775 років в центральних і північно-східних регіонах України існувало козацьке військово-політичне об’єднання, яке увійшло в історію під назвами Військо Запорозьке, або Запорізька Січ. Козаки називали себе Козацькою державою, але це було явним перебільшенням.
Історія козацтва рясніє як подвигами, так і зрадою. Рідкісний гетьман не зраджував цареві, і кожен виправдовував свою зраду наклепом на Москву. Інститут гетьманства був скасований указом Катерини Другої. Завершився процес ліквідації гетьманства на Україні в 1764 році.
Історія запорізького козацтва
Образ запорозького козака у свідомості сучасника міцно пов’язаний з Тарасом Бульбою з однойменної повісті М.В. Гоголя. Мовляв, зібралися відважні хлопці, люто билися з ляхами і татарами за віру православну, за рідну землю. Насправді все було інакше.
Козацьке військо формувалося з маргінальних елементів. Люди різних національностей і станів, часто переслідувані владою, тікали на Січ. Основним заняттям січовиків були набіги на татарські та турецькі землі, а у вільний від військових кампаній час – полювання і рибальство.
Під час військових походів на турок і кримських татар козаки попутно звільняли з мусульманського рабства невільників – християн. Часто колишні невільники поповнювали лави рятівників.
Козаки не підпорядковувалися владі сусідніх держав, але охоче брали участь у військових кампаніях сусідів у якості найманців. Загони козаків служили в російських військах, воювали пліч з лицарями польського короля. Великі загони запорозьких козаків постійно утримував у своїх військах кримський хан.
