Уманська Яма: історичні факти, кількість загиблих, фото

Уманська Яма – назва тимчасового табору для полонених, який був розташований в роки Великої Вітчизняної війни на території кар’єру цегельного заводу у серпні-вересні 1941 року. Його глибина сягала 10 метрів. При цьому на території кар’єра не було жодних споруд, тому люди мучилися під проливними дощами, знемагали під палючим сонцем. Це одне з головних злочинів нацистського режиму. При цьому встановити точну кількість жертв і сьогодні не представляється можливим, так як їх списки не велися. Навіть загальна кількість полонених, що потрапили в табір, відомо лише приблизно. У цій статті ми розповімо все, що відомо про цю страшну трагедію.

Битва під Уманню

Фактично Уманська Яма з’явилася після однієї з перших битв Великої Вітчизняної війни, яка увійшла в історію під назвою Уманське бій.

Умань – місто в сучасній Черкаської області, розташоване на території України. На початку серпня 1941-го в ході стрімкого наступу групи армій “Південь” на територію Радянського Союзу підрозділи Червоної Армії виявилися в оточенні. Утворився так званий “Уманський котел”.

Підсумком битви став розгром радянських частин. 6-а і 12-а армії Південно-Західного фронту були знищені практично повністю. Також постраждали окремі частини Південного фронту.

За оцінками радянських істориків в оточення німецьких військ потрапили близько 65 тисяч осіб, майже 250 танків. До 8 серпня вирватися з котла вдалося 11 тисячам осіб. В оцінках чисельності радянських військ, які потрапили в оточення, існують значні різночитання. Німці заявляють про те, в полон було взято 103 тисячі чоловік.

При цьому з боку Вермахту втрати склали близько 4,5 тисячі чоловік убитими і понад 15 тисяч пораненими.

Радянських військовополонених помістили в концтабір, який був створений на території кар’єру під Уманню, його і стали називати Уманською Ямою. З-за поганих умов утримання багато ув’язнених загинули через короткий час. До того ж, в самому таборі і на місцях боїв німці зі своїми поплічниками влаштовували масові розстріли комісарів, євреїв, комуністів, сильно ослаблених і поранених солдатів.

“Уманський котел” вважається найбільш нищівною поразкою в історії Червоної Армії. В даний час це одна з трагічних і при цьому білих плям ” у вивченні Великої Вітчизняної війни.

Концтабір

Концтабір Уманська Яма був пересильним. Він розташовувався на території кар’єру. У німецьких донесеннях значиться під назвою Шталаг-349.

Уманська Яма являла собою глиняний кар’єр шириною близько 300 метрів, а довжиною приблизно в один кілометр. Висота стрімких стін сягала 15 метрів.

Збереглися фото Уманської Ями, які й сьогодні вражають жорстокістю і нелюдськістю. Сюди були зігнані кілька десятків тисяч полонених, багато з яких померли просто з-за поганих умов утримання. Загальна кількість загиблих у цій трагедії досі залишається невідомим.

Умови утримання

Ті, хто зумів вижити, розповідали, що цей табір, за приблизними оцінками, міг би бути розрахований на утримання 6-7 тисяч осіб. У ньому знаходилися декілька десятків тисяч.

Ніяких будівель на території кар’єра не було, крім низьких і невеликих навісів, спочатку призначених для зберігання цегли. У результаті більшості ув’язнених доводилося ночувати під відкритим небом. На території табору були встановлені дві величезні залізні бочки, в яких готували їжу для полонених. Навіть в умовах цілодобової роботи вони могли забезпечити їжею не більше двох тисяч чоловік. Від недоїдання щодня вмирали 60-70 осіб. До того ж протягом дня постійно тривали розстріли.

Тяжкохворих ув’язнених збирали на території гуртожитку колишнього цегельного заводу, але при цьому ніякого лікування їм там не надавали. Загиблих ховали у братських могилах. Вони покоїлися у ровах, трупи присипали вапном.

Дані про загиблих

Щоб встановити дані жертв, істориками та дослідниками була проведена масштабна робота. Один з найвідоміших списків загиблих в Уманській Ямі був складений Григорієм Кутовим. У роки Великої Вітчизняної війни він був лікарем 2-го стрілецького полку, що входив в склад 44-ї стрілецької дивізії, що носила ім’я Щорса.

З дозволу німецької влади він у щоденному режимі вкладав у пляшки сильно скручені паперові листки, на яких були вказані імена та прізвища загиблих. В цих документах також містилися відомості про їх дати народження, кольорі волосся, табірному номері, військовому званні, національності. При можливості наводилися відбитки пальців і адреси.

Завдяки копіткій роботі Кутового вдалося відновити близько трьох тисяч доль простих солдатів.

Розкриття могил

Після війни була створена комісія, яка займалася розслідуванням злочинів, скоєних гітлерівцями на території Радянського Союзу. Частина братських могил тоді і була розкрита. Також кілька поховань були виявлені при проведенні земляних робіт через деякий час.

У цих похованнях і опинилися ті самі пляшки з координатами і даними загиблих солдатів. Списки були передані в Міністерство оборони. До недавнього часу вони зберігалися під грифом “Таємно”, який був знятий в 2013 році.

Звичайно, це лише мала частина жертв. У списки включені тільки ті, хто помер на території госпіталю в концтаборі. Імена більшості інших ув’язнених, швидше за все, так і залишаться невідомими.

Спогади очевидців

Очевидці, які побували в цьому страшному таборі, стверджують, що ув’язненим спочатку не давали ні їжі, ні води. У спогадах про Уманській Ямі військовополонені розповідають, що люди випили всі калюжі на території кар’єру, а потім почали їсти глину. У шлунку глина збивалася в клубок, чому людина помирав у страшних муках.

Харчування було організовано тільки через кілька днів. Як тільки заробили кухні, ув’язнені почали кидатися до них, німці відкрили вогонь з кулеметів по натовпу.

Коли одного разу почався холодний дощ, багато почали викопувати в стінах невеликі ямки, щоб хоч якось зігрітися. Так як весь кар’єр був із глини, незабаром вони стали обвалюватися. Людей, які не зуміли вибратися, чекала страшна смерть.

Табір оточили колючим дротом, встановили вежі з кулеметниками. По табору постійно пересувалися санітари, які збирали тіла померлих. Але вони не справлялися. Вже через кілька днів дно ями було посипано тілами загиблих, які ніхто не прибирав.

Згідно з німецьким хроніками, в Уманській Ямі незабаром почалися епідемії.

Візит Гітлера

У серпні 1941 року до Умані прибув Адольф Гітлер разом зі своїм соратником, лідером фашистів в Італії Беніто Муссоліні.

Деякі джерела згадують про те, що після урочистого переможного параду вони відвідали цей табір.

Книга українською мовою

Книга про Уманській Ямі під назвою “Забуттю не підлягають” побачила світ в 2014 році. Вона була видана українською мовою.

Великий інтерес у дослідників викликало те, що в ній опубліковані імена приблизно 3 300 радянських солдат і офіцерів, померлих на території госпіталю в цьому нацистському таборі.

При цьому багато хто з них до цього моменту числилися померлими в полоні або зниклими без вісті.

Проблеми ідентифікації

Особи загиблих в цьому концтаборі відновлювали як раз по книзі Григорія Кутового, який складав записки з іменами жертв в пляшки. Але з ними існують певні проблеми, точна ідентифікація загиблих все одно залишається ускладнена.

Ще на етапі складання цих списків деякі прізвища були змінені практично до невпізнання. Це відбувалося із-за труднощів при записі, неодноразовому перекладі з однієї мови на іншу і назад. З-за цього встановити їх справжнє написання не представляється можливим. Однак дослідники все-таки робили все, що можливо.

Після початкового встановлення прізвища загиблого укладеного його дані перевірялися по інформаційній базі, яка була створена Міністерством оборони. Узагальнена база даних “Меморіал” в даний час викладена в інтернеті. На цьому етапі виявлялися солдати, яких не було навіть у цій базі. Це означає, що раніше нічого не було навіть приблизно відомо про їх долю.

Нарешті, труднощі при визначенні осіб загиблих виникали з-за того, що виправлені до невпізнанності були не лише прізвища, але й назви населених пунктів з-за постійних перекладів з однієї мови на іншу.

Все це значно ускладнює роботу дослідників, але вони не впадають у відчай. Дані жертв цього страшного концтабору продовжують встановлювати досі. Є надія, що через якийсь час цю сторінку вітчизняної історії перестануть називати білим плямою.