Теорія очікувань
В 1964 році була викладена теорія мотивації у науковій праці американського дослідника Віктора Врума “Робота і мотивація”, яка вважається в даний час фундаментальною. Стимулюючий ефект, відповідно до даної теорії, виробляє не наявність певних потреб індивіда, а той розумовий процес, коли оцінюється реальність у досягненні тієї мети, яка була поставлена, а також одержання за це того чи іншого винагороди (це можуть бути матеріальні блага або задоволення честолюбства – не так важливо).
Згодом модель Ст. Врума була істотно доповнена відомими вченими Е. Лоулером і Л. Портером. Вони проводили спільні дослідження і з’ясували, від чого залежать ті результати, які суб’єкт досягає в тому чи іншому виді діяльності. Це залежить від “вартості”, тобто цінності винагороди, від ступеня задоволення в реальності, від сприйманих і дійсно витрачених зусиль, від індивідуальних особливостей і здібностей людини (ніяка мотивація не допоможе неприспособленному до клавіш піаністу відростити довгі пальці, як у Шопена, чи не можна стати балериною, якщо не вийшло народитися з високим і гнучким підйомом стопи). Крім того, людина повинна чітко усвідомлювати свою роль у трудовому процесі (рольове сприйняття).
З цієї концепції, можна зробити висновок, що результати професійної діяльності повинні вести до зростання задоволеності людини, і це є найсильнішим мотивом. Але є і зворотна залежність. Існує і задоволеність простим почуттям виконаної роботи, що також вельми сприяє подальшій результативності, розвиває творчий підхід до професійних обов’язків і підвищує цінність вкладеного праці. Потрібно відзначити, що вчені в СРСР дуже багато робіт присвячували саме цій тематиці, і їх дослідження були нітрохи не менш успішні праць зарубіжних колег.
