Закриття Віленського університету
Однак не все так рівно так гладко було в житті самого великого європейського навчального закладу. Не будемо забувати, що час було царське, а правителі страшно не любили всілякі таємні товариства і гуртки. Їх не злічити було в ті роки, а університет був воістину ідеальним місцем для їх освіти, справжнім розсадником подібних спільнот. Так, у Віленському університеті діяли в двадцяті роки гуртки филоматов, филаретов і променистих — патріотичні студентські зборища (далі скажемо про них трохи більш докладно).
Коли все таємне стало явним, десятки студентів були заарештовані, багато — віддані суду (висновком піддався тоді і відомий польський поет Адам Міцкевич, також колишній студентом Віленського храму науки). Цим справа не обмежилася — відбулися реформи і в керівництві навчального закладу (колишній куратор був зміщений, його місце зайняв інший “ставленик”), і у викладацькому складі (багато професора Віленського університету отримали “від воріт поворот”, оскільки так чи інакше були пов’язані з вищезгаданими таємними організаціями).
Це був перший дзвіночок, який сигналізував, що “не все гаразд у датському королівстві”. Втім, все б, може, й обійшлося, і закривати університет б не довелося, але всього через кілька років, як раз в тридцяті роки, багато студентів та професора Віленського храму науки взяли участь у повстанні (відбулося в 1831 році на території Польщі і України, було направлено проти російської влади, — хто безпосередньо, а хто побічно.
Все це викликало гнів правлячого в той час Миколи Першого, і за його указом найбільший храм науки перестав існувати. Роком закриття Віленського університету, таким чином, став 1832 рік — усього через кілька років після визнання вузу наймасштабнішим в Європі.
