Зараз стало модно використовувати в своїй творчості старовинні обряди і традиції. Для того, щоб реалізовувати цей напрям, часто використовують костюми, які допоможуть перенестися в той час. Не винятком є козаки, які цікаві і колоритні костюми. Кавказькі костюми завжди привертали увагу, але найчастіше виникають питання про те, що газырь – це елемент одягу або ж є інші значення цього слова? Стаття допоможе розібратися з цим поняттям.
Значення слова
Газырь – це слово, яке має кілька значень. По-перше, у кавказьких народів воно означало рушничний заряд, в якому перебувало або певну кількість пороху, або паперові патрони і кулі. Їх носили в спеціальній сумці – газырнице, або ж кріпили в грудних кишеньках, які були патронташем. З часом газырь став декоративним елементом костюма.
По-друге, в дослівному перекладі з тюркської мови слово “газырь” – це “готовий”. В арабській мові він буде звучати як “хазыр”.
Зовнішній вигляд
Про те, як виглядали старовинні газирі, можна прочитати у мандрівника Дюбуа де Монпере, який їх детально і уважно описує. У солдата прямо на грудях з обох сторін розташовувалися два невеликих кишеньки. Відомо, що частіше так розміщували в кілька рядів гільзи або ж невеликі коробочки. Найчастіше їх робили з кістки, очерету, дерева або металу. Якщо воїн був з багатої сім’ї, то тоді такі патронташі кріпили до плечей акуратними ланцюжком зі срібла.
Історія
Відомо, що газирі – це не винахід кавказьких воїнів, так як такі патронташі вже використали французькі мушкетери і стрільці на Русі. Їх було необов’язково носити на грудях. Руські воїни носили ремінь з пенальчиком, який називали берендейкой.
У шістнадцятому столітті в Іспанії з’явилися незвичайні дульнозарядные рушниці, особливістю яких було постійне спостереження за тим, скільки в ньому пороху. Адже якщо його було б більше, ніж належить, то воно тут же розірвалося б при пострілі. В бою таку зброю необхідно було перезаряджати швидко, тому і з’явилися такі порохівниці, куди засипали заздалегідь правильно відміряний порох.
Виникнення мірних пеналів допомогло не тільки убезпечити воїнів, але й полегшило поводження зі зброєю під час атаки. Але в різних країнах мірні пенали для пороху кріпили на одяг по-різному. Так, найчастіше вони просто висіли на мотузочку прямо на обмундируванні солдат, аби ті могли легко взяти їх під час бою, відкрити кришку, висипати і відпустити. Ці мотузочки кріпилися до наплечному ременя. Але часто такі заряди, якими солдати були обвішані з двох сторін, заважали в бою, де потрібно було швидко рухатися.
Кавказький газырь
На Кавказі такі пенали – мірки, які заважали все-таки в бою, використовували недовго. Незабаром був винайдений каптан з газирями. Порохові кишеньки на одязі розташовувалися на тих місцях, де вони б не заважали рук вільно рухатися. Під час кінної їзди або шабельної рубки вільним виявилося місце на грудях, тому газирі помістили саме сюди.
Для пішого воїна нагрудний газырь – це теж був хороший спосіб, так як пояс завжди був зайнятий додатковими підсумкими. За описами знаменитого мандрівника Монпере, черкес зазвичай носив рушницю на плечі. Воно було вкладено в чохол чорного кольору, зшитий з фетру. До ременя він кріпився двома кільцями з червоної шкіри. На поясі у черкеського воїна завжди були прикріплені кинджал і тесак-викрутка, рушничний кремінь і кошель зі шкіри, де зберігався труть.
Зазвичай рушничний кремінь був виготовлений з чорненого срібла. Це була невеличка коробочка з салом, яким натиралися кулі, щоб під час стрілянини вони краще ковзали по стовбуру. При стрільбі черкес зазвичай використовував ще й невелику дерев’яну підставку, виготовлену з рейок. На неї він клав свою зброю.
Застосування
В даний час багато людей навіть не розуміють, для чого потрібні газирі, як їх застосовували. Адже в сучасному суспільстві такі пенали для пороху можна зустріти лише на національних костюмах, і то вони стали декоративним елементом. Нагрудний газырь – це невід’ємна частина національного костюма кавказького чоловіка. Вони були чудово пристосовані до бою в горах при будь-яких погодних умовах. Таке розташування пороху не давало вже безліч можливостей, незважаючи навіть на положення воїна. З таким нагрудним пенальчиком для пороху солдат міг лежати, стояти або сидіти на коні, але порох завжди був у схоронності.
Крім того, нагрудні газирі – це ще і броня в сабельном бою. Адже такі пенали для пороху кріпилися на грудях діагонально, і так велася рубка кавказькими шашками. Тому це і була хороша захист від основних прийомів бою.
Цікаві факти
Є цікаві дані про те, що барон Врангель, який був останнім лідером Білого руху, отримав прізвисько «Чорний барон» за свою одяг. Це прізвисько йому дали у вересні 1918 року, так як його злободенною одягом була козача черкеска, на якій розташовувалися газирі. Адже до цього часу він носив зовсім інше вбрання.
Якщо звернутися до літературним героям, то згадка про газырях можна зустріти у творі Михайла Булгакова «Біг». За цією п’єсою була поставлена кінострічка з однойменною назвою. Один з персонажів цього фільму – Григорій Чарнота, який був білим генералом, жив добре, а тепер його час минув. Як одну із ступенів його падінь режисер показує продаж Григорієм Лукьяновичем своїх газырей, виготовлених зі срібла. Він зібрався їх використовувати в Константинополі, коли робив ставки на перегонах тарганів. Газирі він продавав окремо від своєї черкески.
Але про газырях дізналися після того, як у 1966 році на екрани вийшла чудова комедійна стрічка «Кавказька полонянка, або Нові пригоди Шурика» режисера Леоніда Гайдая. Самі веселі герої цього фільму — це джигіти, яких наймає дядько головної героїні, щоб вони її викрали. На першу зустріч з Шуриком Балбес, Бувалий і Боягуз приходять в національних костюмах. На Балбесе, якого грав Юрій Нікулін, одягнена черкеска.
І в кінострічці самим комічним моментом є той, коли Бовдур дістає з газырей цигарки, і звідти ще й вискакує запальничка, як в автомобілі, щоб він зміг прикурити.
