Поняття геохімічного бар’єру пов’язано з техногенним забрудненням навколишнього середовища в результаті міграції хімічних речовин разом з атмосферними опадами, підземними або поверхневими потоками води. Концентрація шкідливих сполук може досягати 1 класу небезпеки, а їх гранично допустимі значення можуть бути перевищені в кілька разів, що призводить до виникнення геохімічних аномалій у ґрунтових водах і водоймах навіть на великих відстанях від місця від джерела забруднення. Дослідження геохімічних бар’єрів дозволили отримати нові відомості про можливості зниження рухомості токсичних сполук.
Визначення
Термін «геохімічний бар’єр» вперше ввів російський учений А. В. Перельман. Його сутність полягає у позначенні області земної кори, на якій відбувається різке зниження інтенсивності міграції та концентрації хімічних речовин. В результаті вони переходять зі стану техногенного розсіювання в стабільні мінеральні асоціації. Дані бар’єри використовуються для захисту навколишнього середовища від промислового забруднення.
Найбільш широке поширення ця теорія отримала в екології, геології, геохімії ландшафтів, океанів і морів. Простим прикладом бар’єра може служити міграція грунтових вод, насичених іонами заліза. Під землею цей елемент практично повністю розчинений в рідині. При виході на поверхню відбувається окислення заліза під впливом кисню, і метал випадає у вигляді солі, тобто переходить в мінеральну фазу. Те ж саме явище спостерігається при транспортуванні розчину заліза по водопровідних трубах. У цьому випадку говорять про техногенному бар’єрі.
