Єдина жінка-льотчик, удостоїлася зірки Героя Радянського Союзу двічі. Полковник авіації, командувач чоловічим полком під час війни 1941-1945 рр., рекордсменка авіаційного спорту. Які спогади залишилися про цю велику жінку, Валентині Степанівні Гризодубової? Як склалося її життя, особисті спогади, спогади про війну – далі у статті.
Дитинство
Валентина Степанівна з’явилася на світ у родині інженера в 1909 році (за іншими джерелами в 1910 році. Дитинство її пройшло в Харкові, за місцем роботи батька. Він любив вивчати техніку, був завідувачем електростанцією, пізніше працював в автомайстерні. Особливу тягу і відчував інтерес до авіаційної техніки. Пристрасне захоплення Степана Гризодубова авіацією передалося його дружині, яка вносила внесок у радянську авіаційну промисловість. Валентина з молоком матері ввібрала цю пристрасну любов до літаків. Степан був людиною діяльною, за талант і вмілі руки отримував добрі гроші, на які і побудував власний ангар, де конструював літак. Апарат, за словами сучасників, йому вдалося побудувати, але злітати літак міг тільки на три-чотири метри.
Валентина, росла в авіаційній атмосфері, заразилася пристрастю до польотів. Вперше вона сіла в кабіну літака за спиною батька. Степан Гризодубов з часом захопився планерами. Йому вдалося стати одним з керівників планерного спорту. Валентину він брав з собою.
Мама вважала, що дівчині необхідно жіноча освіта, планувала віддати її в музичне училище. В юності Валентина Степанівна грала на фортепіано. Провчившись деякий час на музиканта, Гризодубова покинула училище і за велінням серця поступила в технологічний інститут, при якому дуже до речі був авіаційний гурток. В гуртку її нічому новому навчити не змогли, адже вона все дитинство вчилася літати з батьком. В голові Валентини вже тоді зародилося бажання стати пілотом. Слідом за своєю мрією вона вирушила до Пензи, де була школа льотчиків.
Юність
Після переїзду Валентина Степанівна кілька років працювала інструктором для пілотів в льотних школах. Пізніше потрапила в агітаційну ескадрилью їм. Горького. Призначенням ескадрильї були польоти по всьому Радянському Союзу з агитациями на користь Комуністичної партії. Пілоти цієї ескадрильї займалися також перенесенням популярних людей по території Союзу для виступів на мітингах. Так Валентині Степанівні вдалося побувати у всіх великих містах СРСР і отримати корисні знайомства.
Змагання
У період 1920-30-х рр. по всьому світу відбувався стрибок у розвитку авіації. Встановлювалися світові рекорди. У 1928 р американець Ч. Ліндберг вперше перелітає Атлантику. Через п’ятиріччя жінка-пілот Амелія Ергарт пробує повторити рекорд. Радянський Союз вважав за потрібне відповісти власними досягненнями. У 1937 р. пілоти РСР вперше наважилися на політ СРСР-США. Команда, що складається з льотчиків Ст. Чкалова, А. Байдукова і А. Белякова була з однаковою радістю прийнята як у РСР, так і в Сполучених Штатах.
У 1938 р. планувалося здійснити два польоту на рекордні відстані. Шлях пролягав на Далекий Схід, в процесі перельоту заборонялася посадка. Готували для цієї місії два екіпажі: чоловічий і жіночий. У чоловічій увійшли Ст. Коккінакі і А. Бряндінскій. Команда повинна була здійснити політ влітку, а восени відправлялася жіноча група. Відмінність другого маршруту полягало лише в тому, що закінчувався він раніше – у Комсомольську-на-Амурі. Команда чоловіків же повинна долетіти до Спаська-Далекого.
Екіпаж
Відбір на склад, який візьме участь у легендарному польоті, був суворий. У підсумку обрали трьох: Валентину Гризодубову, Марину Раскову і Поліна Осипенко. Всі дівчата були спортсменками, багаторазовими переможницями змагань серед жінок на світовому рівні. Валентину Степанівну призначили командувачем. П. Осипенко – другим пілотом, М. Раскову – штурманом. Для виконання польоту вибрали машину АНТ-37, переобладнану з бомбардувальника. Саме Гризодубова стала ініціатором проведення найнебезпечнішого заходи. За її плечима на той момент було кілька світових рекордів по відстані і швидкості польотів. Саме повітряне судно, на якому планувалося встановити рекорд, призвело Гризодубову в захоплення. Перший літак у РСР, у якого запуском однієї кнопки піднімалися шасі.
Збереглися спогади М. Раскової, що величний літак був набагато більший, ніж ті, з якими їм довелося керувати раніше, і колеса у нього завбільшки з людський зріст. Корпус нагадував важкий корабель, і управління цим кораблем довірили дівчині – Валентини Гризодубової. Назва машині дали під стати – «Батьківщина».
Політ
24 вересня 1938 р. екіпаж стартував з Москви. Після столиці літак повинен був через добу приземлитися на Далекому Сході. Але звітний час машина на аеродромі не з’явилася. Прочекавши певний визначений час, за який екіпаж не подав жодних ознак життя, була терміново зібрана екстрена експедиція на пошуки зниклих.
Пізніше з’ясувалося, що під час польоту був встановлений світовий рекорд по дальності відстані – 6450 км. Ще до початку рекордного перельоту метеорологи попереджали, що за Уралом погода кепська, пропонували відкласти захід на кілька тижнів. Але Сталін наказав летіти. Через погані метеоумови доводилося знижувати літак, щоб з-під хмар бачити землю. Вночі, щоб зорієнтуватися по зірках, штурману доводилося відкривати замерзле вікно і в кисневій масці вивчати їх стан. Усередині літака відбувався перепад температур, і зв’язок з центром управління польотами перервався. В результаті в літаку закінчилося пальне раніше передбачуваного часу посадки.
Гризодубової довелося екстрено садити машину прямо в лісову гущавину. З-за небезпеки гострими верхівками і гілками дерев пошкодити передню частину літака, де перебував штурман екіпажу, їй був даний наказ катапультуватися. Марина Раскова викинулася з літака на кілька десятків кілометрів від того місця, де Гризодубова та Осипенко посадили машину. Завдяки майстерності екіпажу літак приземлився на м’яку заболочену галявину, і пошкоджень майже не було. Пізніше його продовжили використовувати.
Порятунок
Дев’ять діб дівчат шукали в глухому лісі. Рятувальна операція проводилася метушливо і невміло. В результаті некомпетентних дій організаторів на очах Осипенко і Гризодубової в польоті розбилися два пошукових повітряних судна. Одним із загиблих виявився переможець змагань по дальності перельотів серед чоловіків – пілот-випробувач Олександр Бряндінскій. Гризодубову та Осипенко знайшли раніше, а штурману довелося блукати по тайзі більше тижня. З собою у дівчини були тільки коробка сірників, шоколадка і зброю. Вдень вона шукала приземлився літак, а ночами слухала кроки ведмедів і лаяние рисей. Марині пощастило і її знайшли цілою і неушкодженою.
17 листопада далекосхідний політ жіночого екіпажу Радянського Союзу під керівництвом Валентини Степанівни був визнаний новим світовим рекордом по відстані перельоту без прямої посадки. За виявлену відвагу Гризодубова (і весь її командний склад) була удостоєна ордена і честі стати першою жінкою Героєм Радянського Союзу.
1941-1945 рр ..
Як професіонал своєї справи і патріот до глибини душі, Валентина не залишилася осторонь і захищала Батьківщину від фашистських загарбників. Їй було доручено командувати 101-м авіаційним полком. Примітно, що Марина Раскова отримала в командування жіноче відділення, а Гризодубової у підпорядкування дали чоловіків. Це наочно демонструє ставлення влади до цієї героїчної жінки і ілюструє її вольовий і рішучий характер. Раскова пізніше героїчно лягла в бою.
Валентина здійснила більше двохсот бойових польотів. За голову полковника Гризодубової була призначена велика нагорода. Сама Валентина згадувала, що протягом всієї війни їй довелося неодноразово доводити свою спроможність як льотчика і як командира. До жінок в армії, а тим більше в командуванні ставилися зі зневагою. Підлеглі ж любили і поважали суворого, але справедливого полковника. Під час бойових дій її полк бомбив тили ворога, з зон, які потрапили під обстріл, їй вдалося вивезти понад 4000 дітей.
Заступниця
Після укладення миру між Німеччиною і СРСР Гризодубову визначили заст. начальника НДІ-17 (Інститут Приладобудування). Перша жінка Герой Радянського Союзу уособлювала собою справжню комуністку, еталон, який можновладці бажали бачити. Її ставили в приклад, взаємини Валентини Степанівни зі Сталіним були дуже сприятливими. Крім науково-дослідної та управлінської діяльності, вона займалася допомогою. Відрізнялася чуйністю, на її ім’я в Кремль приходили пачки листів. На конвертах так і було написано «Москва. Кремль. Валентини Гризодубової». Героїчна жінка допомагала знайти репресованих родичів, з урахуванням хороших відносин з верхівкою влади могла сприяти у звільненні ув’язнених.
За спогадами сучасників, у Валентини Степанівни Гризодубової була спеціальна бордова татко. У ній вона зберігала список тих, кого вдалося врятувати. У період з 1948 по 1951 року татко поповнилася на 4767 прізвищ тих людей, яких вдалося витягти з катівня Гулагу та повернути рідним. Одним з таких врятованих став знаменитий конструктор – Сергій Павлович Корольов, історія якого широко відома громадськості. Перша жінка-Герой Радянського Союзу ніколи не задавалася від своїх результатів. Журилася лише, що витягти людину з в’язниці набагато простіше, ніж його ж повернути в суспільство (знайти роботу і дім).
Після смерті Сталіна
Пізніше, з 1972 р. Гризодубова призначена заст. начальника Московського НДІ Приладобудування. Відпрацювавши на благо Батьківщини довгі роки, у 1986 р. удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці. Таким чином, Валентина Степанівна стала єдиною жінкою двічі Героєм Радянського Союзу. На жаль чи на щастя, Валентина Степанівна застала розвал СРСР, важко переживала останні роки. Їй подобалося, що ім’я вождя народів Йосипа Сталіна изваляли в багнюці. Гризодубова була проти політики Горбачова і Єльцина. Пам’ятник цій дивній першій жінці-Герою Радянського Союзу встановлений на Кутузовському проспекті в Москві. А ім’я і заслуги назавжди залишаться в історії РСР.
Жінки – герої війни
Список жінок-Героїв Радянського Союзу, що почалася з трійці льотчиць, поповнився новими іменами у період бойових дій. Страшний час примусило встати на захист Батьківщини не тільки сильна стать, але і багато мільйонів жінок. В ході війни і кілька років пізніше неохоче говорили про героїзм, проявленому вчорашніми дівчатами. Частіше згадувалися ті, хто вже загинув за Батьківщину. Одним з таких Героїв РСР посмертно стала Шевцова Любов Григорівна. Це ім’я дівчини, активістки підпільного товариства «Молода Гвардія». У воєнний час відомості, передані із тилу ворога, були неоціненним внеском у перемогу від особи Любові Григорівни. Шевцову по-звірячому закатували в полоні, її катували більше місяця.
Аналогічна доля спіткала і знамениту донині дівчину-червоноармійця. Космодем’янська Зоя Анатоліївна закінчила свої дні у полоні, за примхою німецьких солдатів. Вона стала першою дівчиною Героєм, була удостоєна цього звання під час ВВВ. Нагородження вироблено після загибелі.
Віддавши своє життя, удостоїлася звання Героя Радянського Союзу Ковшова Наталія Венедиктівна, жінка-снайпер. На її рахунку більше двохсот фашистських солдатів. Полягла в бою, разом з подругою Марією Поліванової.
Ті, хто вижив, воліли не згадувати цей суворий час. Наочно описаний жіночий погляд на ВВВ у книзі «У війни не жіноче обличчя» Світлани Алексієвич. Твір став лауреатом Нобелівської премії в 2015 році.
Після війни
Багато жінок, які воювали за свою землю нарівні з чоловіками, після війни повернулися до мирних професій. Цікава доля Байди Марії Карпівни. У війну вона служила медсестрою, пізніше санінструктором. В одному з боїв за Севастополь поодинці розправилася з п’ятнадцятьма ворогами, звільнила вісім солдатів і одного офіцера. За цей подвиг приставлена до зірки Героя. По закінченню бойових дій ця унікальна жінка стала завідувачем Загсу р. Севастополя, який так відчайдушно захищала у війну.
Заступником керівника бібліотеки у Білоруській РСР працювала Олена Григорівна Мазанік. Звання Героя вона отримала за операцію по знищенню генерального комісара Білорусі Ст. Кубі. Він був підірваний на міні у власному ліжку. Пристрій розмістила там Олена Мазаник, працювала прибиральницею в будинку.
Висновок
Цілий список жінок-Героїв Радянського Союзу можна знайти на просторах Інтернету. І лише одному Богу відомо, що їм довелося перенести в роки війни. Жіноча душа не призначена для кривавих часів, тому і згадувати вони ці роки не хочуть. На відміну від чоловіків, які пам’ятають номери частин, прізвища генералів та іншу атрибутику, жінки запам’ятовують кольори, запахи, слова, людей. Цікавий факт: після війни жінки-фронтовички ненавиділи червоний колір.
Пізніше, з освоєнням космічного простору, нагороди Героя РСР удостоювалися і перші жінки-космонавти. Савицька Світлана Євгенівна стала першою жінкою, яка вийшла у відкритий космос. Вона удостоїлася звання слідом за Валентиною Терешкової, яка підкорила космос першою з жінок.
За останні 26 років нагороди удостоєно 17 жінок – Героїв. Подвиги їх у більшості випадків пов’язані з минулими війнами, як ВВВ, так і Чеченськими. Їхні імена навіки залишаться безсмертними. І одна з них Валентина Гризодубова – Герой Радянського Союзу, перша з жінок.
