Борис Сандуленко: біографія і особисте життя

В радянській естраді та пострадянському просторі був і є тільки один виконавець, якого називали українським Робертіно Лоретті. Цей співак прославився вже у свої чотирнадцять років, дуже зворушливо виконавши пісню “О, соле міо” у телепередачі “Блакитний вогник” 1963 року, а через неповні десять років став чоловіком Ксанки Щусь з “Невловимих месників”, блискуче виконаної актрисою Валентиною Курдюковой.

Походження

Біографія співака Бориса Сандуленко іде своїми коренями в Житомир, місто на північному заході Української РСР, в якому одного разу після війни на якийсь час осіли його батьки-цигани.

Як і всі представники свого народу, сім’я Сандуленко була вільна від усього, що собою являло радянська держава того часу: від вимушеного атеїзму, освіти та служби в армії, незалежно від чиєї-небудь волі дозволяючи собі займатися будь-яким заняттям по душі. Батько Бориса був віртуозним танцівником, якому по плечу був будь-який танець від гопака і чечітки до лезгинки з циганочкою з виходом. Мати ж, як і належить циганської жінці, займалася вихованням їхніх численних дітей.

Потім стався 1956 рік і указ про осілості, постановляющий долучити до праці всіх радянських циган, а незабаром почався і їх вилов прямо на вулицях за бродяжництво, спекуляцію і дармоїдство.

Цигани в прискореному порядку почали соціалізуватися і займати якісь робочі посади в сусідніх колгоспах і навіть підприємствах. Стати громадянином радянського держави стало незрівнянно вигідніше арешту і конфіскації тих же коней.

Не пройшло і десяти років, як цигани стали не стільки того, скільки популярні в Радянському Союзі. Їх ансамблі, співаки, артисти та сама циганська тематика ближче до 70-м посіла одне з найпочесніших місць в культурному житті країни.

Сім’я ж Сандуленко до кінця 40-х років перекочувала в столичний Київ, подарувавши цьому місту і всій державі відразу двох відомих артистів естради – свого старшого сина Бориса і його молодшого брата Леоніда.

Дитинство

Борис Сандуленко, біографія якого буде вивчена в цій статті, з’явився на світ 17 серпня 1949 року.

Як і дуже багато циганські діти, він був обдарованим від природи, з дитинства схоплював музику буквально на льоту, на слух. Він народився вже не в тій циганській сім’ї, де хлопчиків здавна виховували в спартанських умовах, з дитинства привчаючи скакати на коні, володіти батогом і ножем. Сім’я Сандуленко, ставши осілими київськими циганами, жадібно приміряла на себе естетику, жести, манери і навіть традиції вихованих киян.

Маленького Бориса балували, особливо нічим не обмежуючи. Хлопчик охоче спостерігав за тим, що виробляє його танцюрист-батько, і вслухався в музичні ритми.

В їх хаті стояв рояль, на якому часто грав його батько, тому свої перші пісні Борис Сандуленко почав пробувати виконувати вже в п’ятирічному віці.

Почавшись так рано, його тяга до пісенного мистецтва під впливом батька тільки міцніла. Додатково до всього Борис мав природну харизму й справжнім циганським темпераментом. Він не просто любив співати, він буквально жив піснею, вкладаючи у деколи навіть наївні куплети всю свою юну душу.

Дивіться також:  Річард Мейер: геометрична гармонія в архітектурі

Дебют

Вперше на сцену наш герой потрапив, коли йому виповнилося вісім років.

Жовтневий палац культури міста Києва гостинно відчинив для нього двері у велике мистецтво. В той день хлопчик виконав кілька пісень російською, українською та італійською мовами. Під час застілля після концерту він набив повні кишені цукерок і познайомився з космонавтом Павлом Поповичем.

Тоді ж юний Борис Сандуленко привернув увагу серйозних педагогів, також присутніх на концерті.

Вперше ж талант чотирнадцятирічного співака був визнаний глядачами під час його участі у новорічному “Блакитному вогнику” 1963 року, коли Борис так зворушливо виконав пісню “О, соле міо”, що його почали називати українським Робертіно Лоретті.

Юність і освіта

Юність Бориса була блискучою. Вже в дванадцять років він став особистим гостем популярної зірки Робертіно Лоретті, побувавши у нього в Італії. У своїй сім’ї він став дуже поважаємо і вже міг циганської традиції робити зауваження своїм молодшим братам і сестрам. В обов’язки підлітка Бориса Сандуленко входило також і їх виховання, якщо видавалися вільні хвилини. Проте вони з кожним днем ставали все більшою рідкістю.

Заробляв Борис вже нарівні зі своїм батьком, але як і раніше усе ще не міг не те що йому суперечити, але й взагалі розкривати рот, якщо Сандуленко-старший говорив.

На відміну від своїх побратимів-циган, що надсилали своїх дітей в школу лише для того, щоб вони навчилися читати і писати, вважаючи, що навчання після третього класу – це марна трата часу, батько Бориса змусив свого сина пройти весь курс навчання в середній школі і стати одним з найбільш унікальних в плані освіти ромських дітей міста Києва.

Після школи Борис Сандуленко навчався у Київській державній консерваторії імені П. І. Чайковського, знову повернувшись на телевізійний екран у святковому телевізійному концерті в честь 7 листопада 1971 року.

Глядачі швидко полюбили його за особливу щиру манеру виконання, що складається в легкому польоті його голосу, незримо змінює інтонацію з хрипкого полушепота до фантастичної висоти.

Творчий шлях

Після того як його дізналася вся країна, артист кілька років працював у легендарному московському ВІА “Співаючі серця”.

Цей вокально-інструментальний ансамбль був створений при найстарішою столичної організації культури “Москонцерт” в 1971 році, якраз після другого появи Бориса Сандуленко на телеекранах. Головний організатор “Співаючих сердець” Віктор Векштейн у складі свого ансамблю встиг попрацювати з такими згодом відомими музикантами, як Анатолій Могилевський, Юрій Маліков, Микола Раппопорт і Сергій Березін.

Спочатку “Співаючі серця” виконували пісні “Бітлз”, “Роллінг Стоунз” і Тома Джонса, а також безліч італійських та іспанських пісень. У 1973 році гурт записав пісню Романа Майорова “Листя закрутять”, і на наступний день всі його учасники прокинулися по-справжньому знаменитими. Біля кас на їх концерти протягом багатьох років стояли цілі натовпи.

Дивіться також:  Повість Н. В. Гоголя "Тарас Бульба". Картини із зображенням героя

На фото – Борис Сандуленко, один із солістів ВІА “Співаючі серця”

В один прекрасний день конферансьє і директор колективу Ян Романцев привів в “Співаючі серця” молодого артиста Сандуленко. Юнак пропрацював в цьому ансамблі кілька років, виконуючи в основному циганські пісні і романси.

Брат

Паралельно історії Бориса Сандуленко розвивалася і творча кар’єра його молодшого брата Леоніда, який народився 19 серпня 1956 року.

Він повністю повторив шлях Бориса. Почав співати з раннього віку, закінчив диригентсько-хорове відділення Київської музичної школи імені Лисенка М., а потім і Київську державну консерваторію, вечорами підробляючи співаком в ресторанах.

Леонід став першим циганом, який удостоївся звання “Народний артист України”.

Він довгий час працював у Київському мюзик-холі, після чого створив свій власний сімейний ансамбль “Гиля ромен”, з яким гастролював у США, Канаді, Франції, Іспанії, Бельгії, Швейцарії, Голландії, Чехії, Словаччини та Німеччини, виконуючи українські, російські та циганські пісні, романси, а також вітчизняні та зарубіжні шлягери.

Валентина Курдюкова

У біографії та особистому житті Бориса Сандуленко виконавиця Ксанки Щусь, героїні легендарної кіноепопеї про невловимих месників, з’явилася в 1970 році.

Валентина народилася в Москві 13 грудня 1951 року. Її батько працював будівельником, а мати була продавцем квитків у кінотеатрі. До своїх чотирнадцяти Валя Курдюкова вже мала спортивний розряд “Кандидат у майстри спорту з художньої гімнастики.

Для ролі Ксанки в нову кінокартину “Невловимі месники” її режисеру Едмону Кеосаяну потрібна спортивна і фізично міцна дівчина. Валентина, у своїй звичайному житті колишня товариською, але зухвалої пацанкою, підійшла всім вимогам.

Перша частина трилогії, “Пригоди невловимих”, вийшла у 1966 році. Фільм отримав шалений успіх у глядачів, а четверо юних акторів, які зіграли в ньому головні ролі, вмить стали кумирами для всієї молоді країни.

На хвилі успіху було вирішено знімати продовження. Вже через два роки, в 1968 році, вийшли “Нові пригоди невловимих”, практично повторивши успішність першої картини.

Однак в останній частині трилогії, “Корона Російської імперії, або Знову Невловимі”, що вийшла на екрани в 1971 році, глядачі побачили вже подорослішали героїв, позбавлених колишньої дитячої переконливості і чарівності. Фільм не отримав глядацької симпатії, а критики взагалі назвали цю картину однією з найгірших стрічок, що вийшли в прокат в тому році.

Після виходу останнього фільму трилогії Валентина Курдюкова назавжди пішла з кінематографа, незважаючи на те, що всі її партнери продовжили свою акторську кар’єру, правда, без особливого успіху, як і вона, за великим рахунком так і залишившись акторами однієї ролі.

Ще з першої частини трилогії Валентина Курдюкова таємно закохалася в юного яскравого красеня-цигана Василя Васильєва.

Дивіться також:  Серіал "Клініка": відгуки і враження

Проте свою долю їй судилося зв’язати зовсім з іншим представником цього народу.

Шлюб

По закінченні зйомок Валентина вступила в циркове училище. Однак чи надовго вона в ньому не затрималася, під час перших же своїх студентських гастролей познайомившись з видатним, галантним і вже до неможливості відомим Борисом Сандуленко.

Дуже скоро вони одружилися. Борис продовжив свою співочу кар’єру, а Валентина Курдюкова, до того часу вже знаходиться в цікавому положенні, заради сім’ї остаточно поставила хрест на кінематографі, а заодно і на цирковому училищі разом з художньою гімнастикою.

За циганської традиції, обзавівшись дружиною, циганський син Борис остаточно отримав право називатися циганом. За мірками свого народу, він став дорослим.

Діти

Циган зобов’язаний мати у своїй родині хоча б одного сина.

В особистому житті Бориса Сандуленко первісток з’явився в 1973 році. А незабаром народилася і його молодша сестра Тетяна.

Тетяна Сандуленко пішла по стопах батька і пов’язала своє життя з музикою. Вона стала викладачем по класу фортепіано, сольфеджіо та естрадного вокалу. Починаючи з 2003 року вона брала активну участь у різних фестивалях і конкурсах естрадного мистецтва, стала фіналісткою латвійської “Фабрики зірок”.

Тетяна проводить майстер-класи по вокальному мистецтву і займається постановкою сценічних номерів. Її можна часто побачити у складі суддівського журі на різних дитячих та юнацьких творчих конкурсах і фестивалях.

Випробування

До закінчення 90-х співака Бориса Сандуленко повинен був чекати великий успіх. Після вдало проведених переговорів був підписаний контракт з тим самим його кумиром юності Робертіно Лоретті. Вже повним ходом йшла підготовка до спільних гастролей.

Проте всі плани перекреслила неждана біда: не доживши й до вісімнадцяти років, в результаті важкої хвороби помер син Бориса і його дружини Валентини.

Від горя співак надовго втратив голос, і повністю його відновити йому вже більше не вдалося.

Потім у Росії почалася фінансова криза. Талант Сандуленко виявився нікому не потрібний. Щоб вижити їх родині, дружині Бориса довелося в той суворий час продавати газети, роздавати рекламні брошури і навіть працювати буфетницею.

Сьогодні

Зараз подружжя Борис Сандуленко та Валентина Курдюкова ведуть досить замкнутий спосіб життя і абсолютно не спілкуються з пресою.

Час від часу відомий у минулому співак виступає на концертах своєї дочки Тетяни, але все більше ділиться з глядачами спогадами про дні минулої слави, оскільки голос до нього остаточно так і не повернувся.

Його дружина Валентина довгий час працювала в хлібному відділі одного з магазинів, розташованого неподалік від їх будинку. Зараз вона домогосподарка і живе звичайним життям пенсіонерки.

Як би те ні було, через роки слави і злетів, змінилися гіркими випробуваннями, сьогодні сім’я Бориса Сандуленко знайшла згоду з навколишньою дійсністю і живе цілком щасливо…