Ледве встигнувши вийти на телеекрани країни 11 серпня 1973 року, багатосерійний фільм “Сімнадцять миттєвостей весни”, знятий режисером Тетяною Ліозновою, справив ефект вибуху бомби. Всі радянські глядачі, забувши про інших справах, на дванадцять днів припали до екранів своїх телевізорів, затамувавши подих, спостерігаючи за героїчними буднями розвідника Максима Ісаєва, більше запам’ятався як штандартенфюрер СС Макс Отто фон Штірліц, виконаного чудовим радянським і російським актором В’ячеславом Тихоновим.
Історія створення
Своєю появою на сторінках книг Штірліц зобов’язаний письменнику Юліану Семенову, який написав роман-трилогію про радянських розвідників у роки Великої Вітчизняної війни. Перша книга, що мала назву “Пароль не потрібен”, вийшла ще в 1966 році. За ним протягом наступних трьох років пішли “Майор Вихор” і, власне, роман «Сімнадцять миттєвостей весни», фільм за яким незабаром був знятий за особистою ініціативою голови Комітету державної безпеки Юрія Андропова.
У тому ж році, в якому був написаний і сам роман, керівництво кіностудії “Ленфільм” викупило у Юліана Семенова однойменний сценарій, в терміновому порядку його затвердив і призначила режисера. Вже були розпочаті підготовчі роботи до зйомок, проходили проби перших претендентів на ролі. Раптово в ситуацію втрутилася Тетяна Ліознова, до того моменту встигла зарекомендувати себе блискучою режисерською роботою в тільки що вийшов кінофільм “Три тополі на Плющисі”.
Через тривалий час їй все ж таки вдалося переконати Семенова відкликати сценарій у “Ленфільму” і продати його Кіностудії імені Горького, в якій вона працювала.
Питання місця зйомок
Оскільки майбутній телефільм був присвячений подвигу радянських розвідників, які ризикують життям в самому лігві фашистської Німеччини – місто Берлін, крім підбору акторів, максимально відображають бачення цієї історії самим режисером Ліознової, встигла до початку зйомок практично повністю відкоригувати і доповнити весь авторський сценарій, потрібно вирішити й інше, не менш важливе питання. Він полягав у тому, що якимось чином потрібно було передати атмосферу Берліна, швейцарського Берна та інших місць фронтовий Європи, але при цьому примудритися не вийти за межі виділеного бюджету.
Тетяни Ліознової довелося застосувати всю свою кмітливість і фантазію. Вона придумала вирішити це питання за рахунок географічних імітацій, видаючи на екрані одні міста і держави за зовсім інші.
У підсумку місць, де проходили зйомки фільму “Сімнадцять миттєвостей весни”, виявилося безліч. Вони були і за кордоном, і всередині країни, а іноді одна єдина сцена, видима глядачеві біля телеекрану як єдине ціле, насправді являла собою ціле клаптева ковдра. В якості прикладу можна навести сцену провалу професора Плейшнера, в якій він спочатку починає свій шлях у німецькому Мейсені, милується ведмежатами вже в зоопарку Тбілісі, і закінчує своє життя на бруківці латвійської столиці Риги.
Швейцарська межа, яку переходив пастор Шлаг, перебувала у Грузії. Берлінський зоологічний музей, в якому Штірліц очікував Бормана, був знятий в Ленінграді. Зйомки “Сімнадцяти миттєвостей весни” в Бутирській в’язниці з легкістю відобразили жахи катівень фашистського гестапо (на фото нижче).
Зупинимося детальніше на місцях зйомок цієї легендарної кінострічки, протягом сорока п’яти років не втрачає ні своєї актуальності, ні любові телеглядачів.
НДР
Після закінчення всіх організаційних труднощів, навесні 1971 року, нарешті почалася робота над фільмом.
Знімальна група разом з усім реквізитом і акторами вирушила в дружню Німецьку Демократичну Республіку, перше з місць, де знімали “17 миттєвостей весни”. Там планувалося відзняти вбивство Штірліцем фашистського провокатора, виконаного актором Левом Дуровим, а також всі натурні сцени фронтового Берліна.
Однак Дурова з батьківщини не випустила виїзна комісія. Причиною цьому послужила аполітичність артиста. На поставлене запитання про те, як виглядає прапор Радянського Союзу, Лев Дуров відповів:
Він виглядає дуже просто: чорний фон, на ньому білий череп і дві перехрещені гомілкові кістки. Називається прапор «веселий Роджер»…
Його прізвище було тут же викреслена зі списків від’їжджаючих.
Отже, які ж саме пам’ятки НДР стали тими самими місцями, де знімали “17 миттєвостей весни”?
Їх було досить багато. По-перше, у Німеччині були зняті види швейцарського Берна, міста, який приїхав професор Плейшнер, роль якого зіграв блискучий актор Євген Євстигнєєв. З’явившись в Берні, професор гуляє по його вуличках і знайомиться з містом. Телеглядачі бачать незвичні радянському оці старовинні будинки, черепичні дахи, бруківки і міський собор з двома симетричними дзвіницями.
У дійсності ж ці зйомки проводилися на вулиці Шлоссбрюкке східно-німецького міста Мейсена.
Другим об’єктом для зйомок став будинок Штірліца, за сценарієм розташований в Бабельсберге, районі міста Потсдама.
Насправді ж цей будинок знаходиться в районі Панков, північній частині Берліна. Саме тут і проживав радянський розвідник.
Ще одним місцем, де знімали “17 миттєвостей весни”, зокрема, лікарнею, в якій народився екранний дитина радистки Кет, стала справжнісінька берлінська університетська клініка «Шаріте».
Ця лікарня була заснована в 1710 році і є найстарішим медичним закладом не тільки Німеччині, але і Європи.
“Елефант”
Це заклад, улюблений пивний ресторан Штірліца, відомо кожному патріоту телефільму.
У реальному житті “Елефант” називається Zur Letzten Instanz, що перекладається як “Остання інстанція”. Ресторан є не тільки однією з визначних пам’яток Берліна, але і найстаршим закладом у світі, оскільки перша згадка про будівлю, в якому він розташований, датується ще 1561 роком. Сама ж “Інстанція” веде своє літочислення з 1621 року.
У різні роки відвідувачами цього ресторану ставали такі знаменитості і історичні особистості, як Наполеон Бонапарт, Клара Цеткін, Вільгельм Раабе, Чарлі Чаплін. А в новій історії гостями “Інстанції” стали Михайло Горбачов, Дмитро Медведєв і Володимир Путін.
Нас же це заклад цікавить насамперед як ще одне місце, де знімали “17 миттєвостей весни”. Саме тут, у пивній, носить по фільму назву “Елефант”, у Штірліца одного разу сталося німе п’ятихвилинне побачення зі своєю дружиною, створене радянськими службами зовнішньої розвідки.
В цьому ж ресторані Максим Ісаєв вечеряв з пастором Шлагом, роль якого виконав знаменитий актор Ростислав Плятт. Правда на цей раз заклад вже носив іншу назву – Zum groben Gottlieb, що перекладається з німецької як «грубого Готліба».
Сама ж знаменита і зворушлива зустріч Штірліца з дружиною, образ якої втілила актриса Елеонора Шашкова, знімалася вже не в цьому ресторані, а в Москві, в павільйоні кіностудії.
Кіностудія імені Горького
Через місяць роботи в НДР знімальна група повернулася в Москву, практично відразу ж приступивши до роботи в спеціально створених для фільму павільйонах кіностудії імені Горького.
До їх приїзду художники-декоратори встигли зробити серйозний обсяг роботи, відтворивши у своїх декораціях обстановку явочної квартири Штірліца, коридорів відомства рейхсканцлера Німеччини та кабінету начальника таємної державної поліції Генріха Мюллера, образ якого став практично першою знаковою роботою в кіно актора Леоніда Броньового. Зшитий костюмерами кітель з незвички натирав Леоніду Сергійовичу шию, тому він постійно нервово смикав підборіддям у бік. Це його рух було помічено режисером Ліознової і згодом залишено в картині.
Робота в павільйонах тривала майже все літо, після чого знімальна група вирушила в Латвійську РСР.
Латвія
Зйомки в Ризі “Сімнадцяти миттєвостей весни” стали одними з ключових в картині. У столиці Латвії було знято безліч епізодів, що подарували телеглядачам атмосферу як Берліна, так і Берна.
Однією з визначних пам’яток міста, використаної у фільмі, став ризький Будинок з чорними котами, який можна побачити на фото нижче.
Це будівля в центральній частині Старого міста Риги, побудована в 1909 році, для цілей кінострічки стало на час Берлінської готелем, у якій відбулася зустріч радянського розвідника Ісаєва з особистим секретарем Гітлера Мартіном Борманом, роль якого після деяких коливань виконав радянський автор-виконавець і поет Юрій Візбор.
Наступним об’єктом для зйомок стала лютеранська церква Хреста, яка є пам’яткою архітектури міста Риги.
Це будівля для потреб фільму стало церквою пастора Шлага, причому її зовнішньою оболонкою. При цьому пастор займався лагодженням органу та проведенням богослужінь у приміщенні ризької церкви Святого Павла, внутрішній інтер’єр якої був також використаний в картині.
Явка радянського розвідника в Берні була провалена в будівлі прибуткового будинку, побудованого в 1903 році архітектором Вільгельмом Людвігом Николаусом Бокславсем.
У правому вікні на фото нижче повинен був стояти квітка як умовний сигнал, застережливий про провал явочної квартири Штірліца.
Професор Плейшнер за помилки не звернув на це увагу.
Щоб не потрапити в руки головорізів группенфюрера Мюллера, він звів рахунки з життям, викинувшись з вікна під’їзду на бруківку приблизно в тому місці, яке відображено на фото нижче.
Епізод загибелі професора Плейшнера став одним з найдраматичніших у фільмі.
Квіткова вулиця
Це місце, справжня назва якого звучить як вулиця Яуніела, за довгі роки стало самої знаменитої радянської кінематографічної вулицею Старої Риги.
У “Сімнадцяти миттєвостях весни” вона називалася Блюменштрассе. У іншого ж знаменитої кінострічки, “Пригоди Шерлока Холмса і доктора Ватсона”, вулиця Яуніела стала тією самою Бейкер-стріт.
Насправді ж Квітковій вулиці в Берні, за сценарієм, який став останнім притулком для нещасного професора Плейшнера, ніколи не було і немає.
Грузія
У січні 1972 року були розпочаті зйомки “Сімнадцяти миттєвостей весни” в Грузії. Метою поїздки знімальної групи фільму був Тбілісі, в зоопарку якого знятий епізод відвідин професором Плейшнером нібито Бернського звіринця.
У горах же Боржомі знімався перехід пастора Шлага через Баварські Альпи, а місцем, в якому пастор став на лижі, став гірськолижний курорт Бакуріані.
Головним же привітом із сонячної Грузії у фільмі стала та сама німа сцена побачення Штірліца зі своєю дружиною в кафе “Елефант”, ідею якої подав Тетяни Ліознової один з головних консультантів “Сімнадцяти миттєвостей весни”, грузинський полковник КДБ Георгій Піпія, почерпнувший цю історію з особистого досвіду.
Москва
Вже до березня знімальна група повернулася до Москви. Місць, де знімали цей фільм, тут також було досить багато.
У перших же кадрах картини можна побачити Штірліца, який прогулюється в передмісті Берліна з фрау Заурих по березі гарного ставка. Насправді цим місцем стала колишня панська садиба Архангельське-Тюриково, розташована в Північно-Східному адміністративному окрузі Москви.
Будівлею спецведомства США в Берні послужила міська садиба Чертковых, особняк вісімнадцятого століття на Мясницькій вулиці міста Москви.
Будинком з конспіративною квартирою, в якій знущалися нацисти над дитиною радистки Кет, став маєток Соловйова на перетині Хлібного і Малого Ржевського провулків.
Ризький вокзал міста Москви, що є пам’ятником архітектури, був задіяний в картині двічі.
У перший раз Ризький вокзал був використаний в якості способу прикордонного вокзалу, з якого професор Плейшнер відбуває в швейцарський Берн. В останній же серії фільму він уже виконав роль” вокзалу самого міста Берна, з якого Штірліц проводжав радистку Кет в Париж.
Для готелю “Гірські лижники”, в якому до Штірліцу чіплялася дама напідпитку, було обрано колись популярне серед молоді кафе “Ліра”, на місці якого згодом був побудований перший в Радянському Союзі ресторан “Макдоналдс” (на фото нижче).
Замість післямови
З 11 по 24 серпня 1973 року відбулася прем’єра “Сімнадцяти миттєвостей весни”, на цілих дванадцять днів приковавшая увагу телеглядачів і навіть різко знизила рівень злочинності, згідно з офіційними міліцейських зведень.
Така ж реакція глядачів спостерігалася і в Угорщині, Болгарії, на Кубі, та й скрізь, де коли-небудь транслювався цей чудовий фільм.
Існує легенда, згідно якої після перегляду цієї картини розчулений Леонід Ілліч Брежнєв наказав негайно розшукати і нагородити цього Штірліца.
Однак вигаданий розвідник Максим Ісаєв був всього лише красивою кинолегендой про подвиг радянських розвідників і пережитих країною далекі часи страшної війни, про які ніколи не можна забувати…
