Починаючи з культового «Це трапилося одного разу вночі» (1934) піджанр «лікувального» роуд-муві міцно закріпився у світовому кінематографі. Випадковими попутниками головних героїв, а то й центральними персонажами ставали чоловіки і жінки, родичі або друзі дитинства, просто смішні і дійсно божевільні. Згідно відгуками, «Босоніж по бруківці», продовжує той же лейтмотив, який по-різному інтерпретувався творцями «Людини дощу» (1988), кінофільму «День восьмий» (1996) і навіть «Принцеси і воїна» (2000).
«Особисте» кіно
Німецький кіноактор, режисер, продюсер і сценарист Тільман Валентин (Тіль) Швайгер широко відомий не тільки в кінематографічних колах. Вершиною його виконавської майстерності понині вважається образ Мартіна Бреста в легендарній кримінальної комедії Т. Яна «Достукатися до небес». Широку популярність також йому принесли акторські роботи в картинах «Безславні виродки», «Де Фред?» та «Отже, війна».
Як відомо, якщо людина по-справжньому талановита, то в чому. Як постановник Тіль прославився стрічками «Красунчик 1,2», «Мед в голові» та іншими. Його дебютною роботою в якості режисера прийнято вважати фільм «Білий ведмідь» (1998), що представляє собою суміш К. Тарантіно і А. Каурісмякі. В цій стандартній жанрової історії про гангстера, пытавшем втекти від бандитизму і минулого, але невдало, була зразкова німецька логіка і режисерські особисті спостереження.
У 2005 році Швайгер на власні заощадження, за власним сценарієм і з собою в головній ролі знімає фільм «Босоніж по бруківці». У режисера виходить не те що «авторське», а конкретно «особисте» кіно. Стрічка, заявлена як комедійна мелодрама, по-перше, «романтична», що привертає глядачок, по-друге, «акторська», що виступає гарантом ритмічності, адже актори без почуття ритму – не актори.
При рейтингу IMDb: 7.20, картина «Босоніж по бруківці» має суперечливі відгуки.
Романтична трагікомедія
Дивно, але більшість кінодіячів «Босоніж по бруківці» схильні позиціонувати як першу повноцінну режисерську роботу Тіля Швайгера, хоча на його рахунку формально вже є дві картини. Правда, одна знята спільно, а з титрів інший його ім’я з невідомих причин просто вилучено. У проекті 2005 року після творчої розминки, Швайгер бере безвідмовно працює тематику – історію романтичних стосунків відвертих аутсайдерів. Як стверджують критики у відгуках до «Босоніж по бруківці», режисер, вибравши популярний, надійний сюжет, подібний п’єсі для антрепризи, наситив його своїм кінематографічним досвідом, властивим гумором і глибокої смислової підґрунтям.
Короткий опис сюжетної лінії
У центрі оповідання – дівчина по імені Лайла, яка перебуває на лікуванні в психіатричній клініці. Одного разу вона вирішує звести рахунки з життям, але зреагувала працівник Нік Келлер буквально витягує Лайлу з петлі. Чоловік – невдаха по життю, що не має постійної роботи через те, що вважав за краще втекти від багатих родичів і обмежити спілкування з зарозумілими членами своєї сім’ї. Подія відбувається напередодні весілля його брата Віктора, який веде під вінець колишню кохану Ніка. Головний герой на прохання матері змушений бути присутнім на урочистостях одруження.
Звільнення від умовностей
Порятунок пацієнтки приносить герою зайве занепокоєння, так як Лайла відразу ж закохується у Ніка і відправляється на його пошуки по місту босоніж. Дівчина в принципі не визнає взуття, бажаючи бути вільною хоч в чомусь, із-за того що все життя перебуває в ув’язненні – спочатку в тісній квартирці матері, після в психлікарні.
В процесі вимушеного спілкування Лайла починає подобатися Ніку. Він теж бунтар по натурі, правда, висловлює свій протест проти загальноприйнятих умовностей і правил дещо інакше. Тому його поява на торжестві одруження брата з явно неадекватною особливої дозволяє героєві звільнитися від обмежених рамок і відчути раніше невідомі відчуття – насамперед симпатію і прихильність до тієї, яка опинилася поруч волею долі.
Про кохання без нальоту еротики
Відгуки про фільм «Босоніж по бруківці» за характерними ознаками відносять до заяложеного жанру як «романтична комедія». Дійсно, у стрічці присутні жарти, сльози і передбачуваний і водночас несподіваний хеппі-енд. Але Тіль Швайгер примудрився зняти фільм про кохання без єдиного відвертого поцілунку. Найбільше, що належить побачити глядачеві, це епізод, в якому дівчина влаштовується на плечі Ніка. Але, чесне слово, давно в кіно не спостерігалося настільки чуттєвої сцени.
Критика
Стрічка «Босоніж по бруківці», актори і ролі якої напевно запам’ятаються глядачеві, була стримано зустрінута кінокритиками. Більш скептично налаштовані кінодіячі заявляли, що зі сценарної точки зору фільм відверто вторинний, використовує відомі і набридлі сюжетні ходи. Наприклад, в епізоді, коли Нік намагається виманити з квартири Лайлу, він обіцяє купити їй морозиво. Після чого герої обговорюють, яке саме вибрати морозиво. Аналогічний діалог вже відбувався між Ганною і Юргеном – героями стрічки «Красунчик», зрежисованим також Швайгером. Також постановника неодноразово дорікали в художній нерівності і штучної затягнутості оповідання.
Переваги
Але більшість недоліків з лишком компенсується умілими режисерськими знахідками. А головною перевагою проекту є його вірна і прониклива людська інтонація. Багато рецензенти, перефразовуючи назву іншого відомого фільму з участю постановника – «Достукатися до небес» – казали, що в кіно 2005 року Тилю вдалося достукатися до сердець глядацької аудиторії.
Дійсно, емоційний глядацький відгук, виражений у відгуках до «Босоніж по бруківці», є для режисера найціннішою нагородою. Не варто також скидати з рахунків зразкову гру Йоганни Вокалек і запам’ятовується саундтрек композитора Макса Бергауса, який може слугувати посібником для всіх музикантів, сочиняющим музику до фільмів.
Виконавиця головної жіночої ролі
Головну жіночу роль у картині зіграла німецька актриса театру і кіно Йоханна (Йоганна) Вокалек, відома за фільмами «Іоанна — жінка на папському престолі» і, звичайно, «Босоніж по бруківці». Деякі автори у своїх рецензіях стверджували, що Тіль вибрав собі не особливо сильну партнерку, але оскільки спочатку робився акцент на босих ступнях, то її акторські здібності не проявилися в повній мірі.
Застиглого здивованого виразу на обличчі виконавиці з лишком вистачило для позначення її неадекватності. Неохайно спадають на обличчя локони вдало підкреслюють її душевний стан, а зміна зачіски символізує її внутрішнє просвітлення. Після знайомства з Лайлой питання про те, чи полюбить збиткову суицидницу брутальний безробітний відпадає сам собою. В даний час актриса зробила перерву у творчій кар’єрі, вона після народження дитини вирішила більше часу приділяти сім’ї.
Акторський ансамбль
Задіяні в «Босоніж по бруківці» актори здебільшого німецькі. Членів сім’ї Келлер, рідних головного героя, зіграли Штеффен Вінк, Надя Румпель і Міхаель Мендль. Не менш яскравим персонажем стала Сара, у виконанні Джанін Кунце, що дебютувала в кіно в 1997 році, в образі другий пані Пафф в кіно «Достукатися до небес».
На роль Дітера режисер ризикнув запросити німецького актора дубляжу Акселя Штайна. В епізодичній ролі блиснув німецький сценарист і продюсер Юрген Фогель. Звичайно, більшість наших глядачів дивилося «Босоніж по бруківці» російською, але, щоб оцінити всю тонкість інтонацій і акторської майстерності, рекомендується дивитися фільм без перекладу.
Фільм-роздум
Режисерська робота Тіля Швайгера пройшла практично непоміченою у прокаті, поступившись у 2005 році пальму першості більш яскравим європейським прем’єрам. Але для армії шанувальників творчості постановника вона стала і залишається кращим фільмом цього року. З одного боку, в кіно, як у п’єсі, присутні жорсткі формулювання будь-яких сюжетних поворотів. З іншого – кожен з них оживляє безліч забавних авторських спостережень і неодмінно подчеркиваемых «психологічних деталей. У стандартні мотиви відчуження, спраги наживи й успіху, призводять до того, що єдиним місцем, де від усього цього можна сховатися є психлікарня, фільм вносить конкретні уточнення. Для Швайгера це і було головною метою – уточнити позиції, коли мінімум слів пояснює максимум обставин і тенденцій, які панують в сучасному соціумі. Картину сміливо можна рекомендувати до перегляду.
