Актори радянських фільмів досі улюблені і шановані багатьма шанувальниками вітчизняного кінематографа. У свій час вони ставали справжніми секс-символами. Образами, які вони створювали на екрани, захоплювалися мільйони. Зіграні ними ролі були настільки яскравими, що повертатися до них хочеться знову і знову. У цій статті ми розповімо про декілька найяскравіших артистів радянського кінематографа, які досі залишаються в пам’яті глядачів.
Король кінокомедії
Варто визнати, що цим неофіційним титулом називали не одного актора радянських фільмів. Комедії були одним з найуспішніших жанрів в кінематографії СРСР. Яскравих і видатних артистів у цьому амплуа вистачало.
Одним з них якраз і був Михайло Пуговкін. Він народився в Костромській губернії у 1923 році. Сім’я жила бідно. Він закінчив лише три класи сільської школи. У 1938-му році разом з сім’єю переїхав до Москви. Спочатку влаштувався учнем електромонтера, а після роботи ходив у драматичний гурток при місцевому клубі. У 16 років на нього звернув увагу режисер театру на Сретенці, запросивши на професійну сцену.
У кіно Михайло Пуговкін дебютував у сімейній драмі Григорія Рошаля “Справа Артамонових”. Йому дісталася невелика роль купця Барського, який намагається переплясать головного героя на весіллі. Зйомки цього епізоду завершилися 22 червня 1941 року. Ще через два дні Пуговкін відправився на фронт. Був важко поранений, переніс гангрену, потім був комісований.
До 1947 році зумів закінчити МХАТ. У 50-ті роки вже активно знімався в кіно. Популярність цього актора радянських фільмів принесли комедія Івана Лукинского “Солдат Іван Бровкін”, драматичний детектив Миколи Досталя “Справа строкатих”, музична комедія Олександра Файнциммера “Дівчина з гітарою”.
Всього знявся приблизно в сотні фільмів, більшість з яких були комедіями. У 1988 році отримав звання “Народний артист СРСР”. У 2008-му помер у 85 років від цукрового діабету.
Василь Лановий
Цього артиста колеги називали останнім аристократом радянського кіно. Актор Василь Лановий народився в Москві в 1934 році. Зараз йому 84 роки.
Творче освіту отримав в Щукінському училищі. У студентські роки дебютував у кіно в головній ролі в драмі Тетяни Лукашевич “Атестат зрілості”. Всесоюзну популярність йому принесла вже наступна робота – роль Павла Корчагіна в однойменному фільмі про революцію.
Улюбленцем публіки, одним з найвідоміших акторів радянських фільмів його зробили головні ролі в мелодрамі Олександра Птушка “Червоні вітрила”, драмі Володимира Рогового “Офіцери”, мелодрамі Євгена Хрінюка “Анна і Командор”, драмі Володимира Басова “Дні Турбіних”. У 1985 році отримав звання “Народний артист СРСР”.
Секс-символ радянського кіно
Секс-символом фільмів в часи СРСР, безперечно, був В’ячеслав Тихонов. У 1928 році він народився в Підмосков’ї. Після війни закінчив ВДІК. Дебютував у ролі Володі Осьмухіна в історичній драмі Сергія Герасимова “Молода гвардія”, яка вийшла на екрани в 1948 році.
Після цього на десятиліття пішов у забуття. Режисери доручали йому ролі, звертаючи увагу на його видатні зовнішні дані, але не на акторський потенціал. Тому в цей період цікавих робіт у нього не було.
Глядацьке визнання до нього прийшло лише в 1957 році після ролі тракториста Матвія Морозова в мелодрамі Станіслава Ростоцького “Справа була в Пенькові”. Зоряної стала виконувана їм роль Андрія Болконського в екранізації епопеї Толстого “Війна і мир”. Свою найвідомішу роль Тихонов виконав в політичному детективі Тетяни Ліознової “Сімнадцять миттєвостей весни”, створивши образ розвідника Штірліца, що працює в німецькому тилу.
Творчий союз
Глядачі з цікавістю спостерігали не тільки за кінороботами актора, але і за його особистим життям. У 1950 році шлюб В’ячеслава Тихонова і Нонни Мордюкової став справжньою сенсацією. За відносинами зіркової пари стежили їх шанувальники.
У перший же рік після весілля у них народився син Володимир, який пішов по стопах батьків, ставши кіноактором. Подружній союз протримався 13 років. У 1963-му артисти розлучилися. А новою обраницею Тихонова стала перекладач Тамара Іванова. Разом вони прожили 42 роки до самої смерті актора в 2009-м. У них народилася дочка Анна, яка стала продюсером і актрисою.
Людина епохи неандерсталинской
Так іронічно про самому собі відгукувався народний артист СРСР Олексій Баталов. Він народився у Володимирі в 1928 році. Випускник школи-студії МХАТ. В кіно дебютував ще в 1944 році в ролі школяра Олексія в драмі Лео Арнштама “Зоя”. З середини 50-х років перетворився в одного з найбільш впізнаваних і улюблених радянських артистів.
Слава до нього прийшла після головної ролі в детективній мелодрамі Йосипа Хейфіца “Справа Румянцева”. Потім послідували зоряні роботи в драмі Марка Донського “Мати”, військовому фільмі Михайла Калатозова “Летять журавлі”, драмі Михайла Ромма “Дев’ять днів одного року”, стрічці Володимира Венгерова “Живий труп”, кіноромані Володимира Наумова та Олександра Алова “Біг”, в історичній драмі Володимира Мотиля “Зірка привабливого щастя”.
Культовий і всенародно улюблений образ Гоші Баталов створив у мелодрамі Володимира Меньшова “Москва сльозам не вірить”. У 2000-ті роки був президентом вітчизняної академії кінематографічних мистецтв, секретарем правління Спілки кінематографістів. У 2017 році помер у віці 88 років з-за проблем з судинами.
Євген Леонов
Цьому народному артисту СРСР вдавалися чудові комедійні і драматичні ролі, ніж він вражав критиків і глядачів. Народився Леонов в Москві в 1926 році.
На театральну сцену потрапив в кінці 40-х. У кіно знімався з 1948 року. Популярність до нього прийшла після ролі буфетника Гліба Савелійовича в комедії Володимира Фетіна “Смугастий рейс”. Усі відзначали його простодушне відкритість і безпосередність, самобутнє драматичне дарування. Він з легкістю перетворювався в самобутніх героїв, які завжди мали чарівною хитринкою. Причому залишалися такими, навіть якщо були негативними персонажами. Тут можна згадати фільми з Євгеном Леоновим – “Звичайне диво”, “Кін-дза-дза”, “Паспорт”.
Серед його найвідоміших ролей в кіно комедія Георгія Данелія “Тридцять три”, трагікомедія Ельдара Рязанова “Зигзаг удачі”, детективна комедія Олександра Сірого “Джентльмени удачі”, весела мелодрама Олексія Коренєва “Велика перерва”, психологічна драма Віталія Мельникова “Старший син”, “сумна комедія” Георгія Данелії “Осінній марафон”.
Леонов помер у 67 років, збираючись їхати в театр, щоб грати в спектаклі “Поминальна молитва”. Причиною став тромб, що відірвався. Це трапилося в 1994 році.
Боягуз, Бовдур, Бувалий
Тріо комічних антигероїв, знайомих кожному радянському глядачеві за прізвиськами Боягуз, Бовдур і Бувалий, підкорило вітчизняного любителя кіно в 60-70-ті роки.
Найбільшу популярність вони отримали в комедіях Леоніда Гайдая, де їх ролі виконували Георгій Віцин, Юрій Нікулін, Євген Моргунов відповідно. Вперше трійця дрібних порушників закону, яка вічно потрапляє в неприємні переробки, з’явилася в двох короткометражках початку 60-х – “Пес Барбос і незвичайний крос” і “Самогонники”. Стрічки показали в рамках кіноальманаху “Цілком серйозно”.
Герої стали настільки популярними, що їх почали регулярно використовувати в цих образах. Найвідоміше поява трійці Віцин, Нікулін і Моргунов відбулося в комедіях Гайдая “Операція “И” та інші пригоди Шурика”, “Кавказька полонянка”. Також вони грали в стрічках “Дайте книгу скарг”, “Сім старих та одна дівчина”. Остання поява відбулося в “Комедія давно минулих днів”, причому вже без Нікуліна, який вважав образ занадто замиленим.
Юрій Нікулін
Безумовно, в цій трійці яскравих акторів саме Нікулін був самим відомим. У 1921 році він народився в Смоленської губернії. Кар’єру почав в якості клоуна, так як ні в ГІТІС, ні у ВДІК вчинити не зміг. У приймальній комісії порахували, що акторські дані у нього відсутні.
Виступав у цирку на Кольоровому бульварі, а в кіно дебютував лише в 1958 році в музичній комедії Олександра Файнциммера “Дівчина з гітарою”.
Але саме кіно принесло йому всесоюзну популярність. У 1973-му отримав звання “Народний артист СРСР”. Крім комедійних, у нього було багато драматичних ролей. Помер в 1997 році у віці 75 років.
