На партійній роботі
На батьківщину Олександра Михайлівна Коллонтай повернулася вже після лютневої революції, і відразу активно включилася в політичне життя столиці, увійшовши до складу Виконкому Петроградської ради партії. До цього часу вона вже безповоротно прийняла сторону Леніна і була в числі тих небагатьох депутатів 7-й конференції РСДРП (б), які повністю підтримали його «Квітневі тези».
У червні 1917 року за наказом Тимчасового уряду Олександру Михайлівну заарештували і помістили у Виборзьку жіночу в’язницю, звідки вона була звільнена лише завдяки застави, внесеної за неї письменником Максимом Горьким і видним революціонером – інженером Леонідом Красіна.
На історичному засіданні ЦК РСДРП (б), що відбувся 10 (23) жовтня того ж року, вона разом з іншими депутатами проголосувала за початок збройного повстання, а після його перемоги за особистим наказом Леніна зайняла пост народного комісара громадського піклування. Як вже згадувалося вище, це призначення зробило її першою в світовій історії жінкою-міністром.
Зазначимо, що не всі епізоди біографії Олександри Коллонтай характеризують її як беззаперечного виконавця волі вищого партійного керівництва. Так, у березні 1918 року, підтримавши позицію Н. В. Бухаріна, вона виступила з критикою укладення Брестського миру, а не знайшовши співчуття своїм поглядам серед членів ЦК, демонстративно вийшла з його складу.
Плямою на світлому образі Коллонтай стала її спроба реквізувати все рухоме і нерухоме майно, що належало Олександро-Невській лаврі, куди вона з’явилася 13 (21) січня 1918 року на чолі загону озброєних матросів. Ця явно непродумана акція, що супроводжувалася до того ж вбивством священика Петра Скипетрова, викликала масові протести віруючих і дискредитувала в очах нову владу. Підсумком стала анафема, накладена патріархом Тихоном на всіх її учасників.
У 1921 році позначилося різке погіршення відносин Олександри Михайлівни з Леніним, який був тоді головою уряду. Причиною тому послужила позиція, зайнята нею в дискусії, що розгорнулася на X з’їзді РКП (б) з приводу прав профспілок. Підтримуючи Л. Д. Троцького, який виступав за передачу в руки робітників управління всім народним господарством, Коллонтай накликала на себе гнів членів ЦК і навіть отримала «останнє попередження», що супроводжувалася загрозою розлучитися з партійним квитком.
