В історію вітчизняної дипломатії і російського революційного руху увійшла в чому унікальна жінка − Олександра Коллонтай (фото представлені в статті). За своє довге життя їй довелося побувати на передовій боротьби з царизмом, увійти до складу більшовицького уряду, а в роки Великої Вітчизняної війни очолити радянське посольство у Швеції. Одним з етапів її кар’єри був пост народного комісара державного піклування, займаючи який Олександра Михайлівна стала першою в світовій історії жінкою-міністром.
Генеральська дочка
З біографії Олександри Коллонтай відомо, що народилася вона 19 (31) березня 1872 року в Петербурзі в забезпеченій дворянській родині генерала Михайла Олександровича Домонтовича. Її батько увійшов в історію Росії як один з героїв російсько-турецької війни 1877-1878 рр., став в останні роки життя губернатором болгарського міста Тирново. Мати дівчинки була дочкою і єдиною спадкоємицею багатого прибалтійського лісопромисловця, що вельми сприяло матеріального процвітання сім’ї. Єдиноутробна сестра Олександри – Євгенія Мравинская – згодом стала відомою оперною співачкою. За національністю Олександра Коллонтай була російською, але з великою домішкою фінської і болгарської крові. Ряд біографів вказують також і на віддалені німецькі корені її предків.
Як і багато вихідців з багатих сімей, Олександра Михайлівна Коллонтай (це прізвище вона візьме в заміжжі) отримала початкову освіту вдома, під керівництвом спеціально найнятих для неї педагогів. З ранніх років у неї виявилася надзвичайна здатність до вивчення іноземних мов, завдяки чому, ще зовсім у юному віці вона без праці володіла основними європейськими мовами: французькою, німецькою, англійською, а також кількома скандинавськими – шведською, фінською, норвезьким і деякими іншими. Проявила вона неабиякі здібності у малюванні.
Згідно з традиціями того кола, до якого належала її сім’я, Саша з юних років була введена в великосветское суспільство столиці, що дозволило їй згодом стати своєю людиною в самих елітних аристократичних салонах. Вельми популярний у колі петербурзької «золотої молоді» був і її троюрідний брат Ігор, писав вірші і публікував їх під псевдонімом Северянин. Згодом йому судилося зайняти чільне місце серед російських поетів Срібного століття.
Володарка чоловічих сердець
Про особисте життя Олександри Коллонтай вже в той період ходили численні пересуди в колах столичного суспільства. Позбавлена яскравої краси, але наділена від природи надзвичайною чарівністю і жіночністю, що також вельми привабливо, вона з юності користувалася успіхом у чоловіків.
Знаючи собі ціну, молода аристократка тоді розбила серця багатьох великосвітських шанувальників, а двох з них – генеральського сина Івана Дрогомирова і князя М. Буковського довела своєю холодністю до самогубства (документально підтверджений факт). Відкинувши також пропозиція, зроблена ад’ютантом самого імператора, вона несподівано для всіх подарувала своє серце скромному і нічим не примітному офіцеру – Володимиру Коллонтаю, за якого незабаром вийшла заміж.
Незмінний успіх, який мала у чоловіків Олександра Коллонтай, і її досить нестандартні погляди на роль та права жінок у суспільстві, про що буде сказано нижче, створили навколо неї якийсь ореол пікантності, чого вона сама всіляко спонукала. Так, у своїх спогадах, опублікованих лише через багато років після смерті, вона писала, що незабаром після весілля зійшлася з молодим офіцером Олександром Станкевичем, і ні від кого, включаючи самого чоловіка, не приховувала цей зв’язок. Більш того, з усією щирістю запевняла обох у своїй гарячій любові.
З тих же мемуарів відомо, що незабаром місце офіцера Станкевича в її гостинному серце зайняв редактор московської газети Петро Маслов, якого по черзі змінювали багато шукачі скороминущої любові. Зрозуміло, подібні нахили молодої жінки не сприяли створенню міцної сім’ї.
Початок революційної діяльності
Народивши сина і проживши з чоловіком трохи менше п’яти років, Олександра Михайлівна знову проявила свою непередбачуваність − залишивши обох, вона раптом приєдналася до учасників стрімко набирав силу революційного руху. З цього часу вчорашня аристократка спрямувала всі свої сили на боротьбу з тим класом, до якого належав від народження і серед представників якого користувалася незмінним успіхом.
У більшості публікацій, присвячених біографії Олександри Коллонтай, вказується, що в революційну діяльність її втягнула інша передова жінка того часу – Олена Дмитрівна Стасова, яка стала в радянський період видатним діячем міжнародного комуністичного і антифашистського руху.
Її роль у формуванні майбутньої революціонерки незаперечна, проте відомо, що вперше про боротьбу за соціальну справедливість вона почула ще в дитинстві від своєї домашньої вчительки М. І. Страхової, яка вельми співчутливо ставилася до подібних ідей. Можливо, що саме її слова стали тим зерном, яке, потрапивши на благодатний грунт, дало такі рясні сходи. Називають також імена деяких інших сучасників Олександри Михайлівни, що надали на неї істотний вплив.
Як вже сказано вище, в 1898 році, залишивши чоловіка і сина, Олександра Коллонтай вирушила за кордон, де осягали науку перевлаштування світу спочатку в стінах Цюрихського університету, а потім у Лондоні під керівництвом видного політичного діяча того часу, соціаліста Сіднея Веба і його дружини Беатріс. У 1901 році в Женеві вона познайомилася з Р. В. Плехановим, авторитет якого в той час досяг своєї найвищої точки.
В огні революційних подій
Повернувшись наприкінці 1904 року в Петербург, вона потрапила в горнило Першої російської революції, і навіть виявилася свідком подій Кривавого неділі, произведших на неї незабутнє враження. З біографії Олександри Коллонтай відомо, що, будучи ініціатором створення «Товариства взаємодопомоги працівницям» − організації, метою якої було сприяння сім’ям, що втратили годувальників, вона в той же час вела широку пропагандистську роботу. В результаті після поразки Першої російської революції одна з опублікованих нею брошур, що називалася «Фінляндія і соціалізм», послужила приводом для звинувачень у заклику до насильницького повалення влади. Не чекаючи арешту, вона спішно покинула Росію. Про особисте життя Олександри Коллонтай в цей період достовірних відомостей немає.
Вступ до лав більшовицької партії
Опинившись знову за кордоном, Коллонтай познайомилася з в. І. Леніним, до ідей якого ставилася тоді вельми стримано. Досить сказати, що з тих пір, як на II з’їзді РСДРП (1903) у рядах партійців стався розкол на більшовиків і меншовиків, вона підтримувала останніх, до яких примикала Р. В. Плеханов, колишній в той час кумиром всієї революційно налаштованої молоді.
Кардинальний поворот у її поглядах стався лише після початку Першої світової війни. У 1915 році, перебуваючи в Швеції, Олександра Михайлівна відкрито заявила про свій розрив з меншовиками, які підтримували участь у військових діях, і виступила з схваленням позиції, займаної більшовиками.
Незабаром після цього вона стала членом РСДРП (б). Її антимилитаристские статті, що публікувалися на сторінках ряду шведських газет, викликали крайнє невдоволення короля Густава V і стали причиною висилки з країни. Переїхавши в Копенгаген, Коллонтай налагодила зв’язок з Леніним і займалася виконанням різних його завдань, серед яких були дві поїздки в США для ведення більшовицької пропаганди серед робітників.
На партійній роботі
На батьківщину Олександра Михайлівна Коллонтай повернулася вже після лютневої революції, і відразу активно включилася в політичне життя столиці, увійшовши до складу Виконкому Петроградської ради партії. До цього часу вона вже безповоротно прийняла сторону Леніна і була в числі тих небагатьох депутатів 7-й конференції РСДРП (б), які повністю підтримали його «Квітневі тези».
У червні 1917 року за наказом Тимчасового уряду Олександру Михайлівну заарештували і помістили у Виборзьку жіночу в’язницю, звідки вона була звільнена лише завдяки застави, внесеної за неї письменником Максимом Горьким і видним революціонером – інженером Леонідом Красіна.
На історичному засіданні ЦК РСДРП (б), що відбувся 10 (23) жовтня того ж року, вона разом з іншими депутатами проголосувала за початок збройного повстання, а після його перемоги за особистим наказом Леніна зайняла пост народного комісара громадського піклування. Як вже згадувалося вище, це призначення зробило її першою в світовій історії жінкою-міністром.
Зазначимо, що не всі епізоди біографії Олександри Коллонтай характеризують її як беззаперечного виконавця волі вищого партійного керівництва. Так, у березні 1918 року, підтримавши позицію Н. В. Бухаріна, вона виступила з критикою укладення Брестського миру, а не знайшовши співчуття своїм поглядам серед членів ЦК, демонстративно вийшла з його складу.
Плямою на світлому образі Коллонтай стала її спроба реквізувати все рухоме і нерухоме майно, що належало Олександро-Невській лаврі, куди вона з’явилася 13 (21) січня 1918 року на чолі загону озброєних матросів. Ця явно непродумана акція, що супроводжувалася до того ж вбивством священика Петра Скипетрова, викликала масові протести віруючих і дискредитувала в очах нову владу. Підсумком стала анафема, накладена патріархом Тихоном на всіх її учасників.
У 1921 році позначилося різке погіршення відносин Олександри Михайлівни з Леніним, який був тоді головою уряду. Причиною тому послужила позиція, зайнята нею в дискусії, що розгорнулася на X з’їзді РКП (б) з приводу прав профспілок. Підтримуючи Л. Д. Троцького, який виступав за передачу в руки робітників управління всім народним господарством, Коллонтай накликала на себе гнів членів ЦК і навіть отримала «останнє попередження», що супроводжувалася загрозою розлучитися з партійним квитком.
На дипломатичній службі
У 1922 році Олександра Коллонтай (фото жінки в ті роки наведено вище в статті) перекладається на дипломатичну роботу. Підставою для цього призначення послужили її тісні зв’язки з лідерами світового соціалістичного руху, досвід роботи в Комінтерні, а також вільне володіння багатьма іноземними мовами. Свою діяльність вона початку в Норвегії, пробувши там до 1930 року з нетривалим перервою для виконання низки урядових завдань в Мексиці.
Особисте життя Олександри Михайлівни у той період мало вивчена, але тим не менш відомо, що її серце довгий час займав видатний французький комуніст Марсель Боді. З ним вона познайомилася в 1925 році на банкеті, влаштованому в радянському посольстві з нагоди чергового ювілею Жовтневої революції. Їх відносини не могли мати серйозної перспективи з багатьох причин, головною з яких була різниця у віці − Коллонтай була майже на 20 років старше. Крім того, служило перешкодою підданство різних держав і очікувало Марселя Боді в Парижі численне сімейство.
У 1930 році Олександра Михайлівна була переведена до Швеції, де протягом наступних 15 років очолювала радянське посольство і одночасно була постійним членом делегації в Лізі Націй. Саме цей період діяльності приніс їй неувядаемую славу завдяки виконанню складної задачі, поставленої радянським урядом – нейтралізації впливу фашистської Німеччини в країнах Скандинавії.
У період радянсько-фінської війни 1939-1940 рр. завдяки зусиллям Коллонтай вдалося уникнути вступу в неї Швеції, вже готувала до перекидання на фронт двох добровольчих батальйонів. Більш того, домігшись пом’якшення позиції шведів щодо сталінського уряду, вона зуміла домогтися їх посередництва в переговорах про укладення миру. У 1944 році, будучи надзвичайним і повноважним послом Радянського Союзу, Олександра Коллонтай особисто вела переговори з фінськими владою про вихід їхньої країни з Другої світової війни.
Останні роки життя
Як дипломат Олександра Коллонтай була вимушена перервати свою діяльність у 1945 році, але причиною тому послужив не похилий вік, а важка і тривала хвороба, приковавшая її до інвалідного крісла. Після повернення в Москву вона продовжувала бути радником МЗС, у міру сил виконувала службові обов’язки і займалася літературною діяльністю, перевіряючи папері спогади прожитих років. Пішла з життя Олександра Михайлівна 9 березня 1952 року і була похована на Новодівичому кладовищі столиці. Там же похований і син Олександри Коллонтай – Михайло, як і мати, став працівником МЗС і чимало потрудився на дипломатичному поприщі.
«Ідеолог вільної любові»
Про особисте життя Олександри Коллонтай в біографіях, опублікованих після її смерті, говорилося досить скупо. Аж до 1956 року, коли на XX з’їзді партії було розвінчано культ особи Сталіна, не згадувалося навіть ім’я її другого чоловіка − балтійського матроса, а згодом наркома флоту Павла Юхимовича Дибенко, репресованого у 1938 році і розстріляного за безпідставним звинуваченням в антирадянській діяльності. Більше того, достеменно не відомо, чи були у Олександри Коллонтай діти, крім сина Михайла, народженого нею від першого чоловіка Володимира. З цього приводу висловлювалися різні припущення.
Особисте життя Олександри Михайлівни Коллонтай привертає увагу не стільки своєю насиченістю − як вже говорилося вище, вона мала успіх у чоловіків і охоче відкривала їм своє серце, − але й тим, що вона спиралася на відкрито висловлюються жінкою принципи, що йшли врозріз із сталими нормами моралі. Серед сучасників вона придбала навіть репутацію «ідеолога вільної любові».
Вперше свої погляди вона висловила в статті, надрукованій в 1913 році на сторінках однієї з газет і містить в собі перелік основних принципів, якими, на думку автора, повинна була керуватися сучасна жінка. До їх числа належало твердження, що її роль не може зводитися лише до турбот про виховання дітей, домашньому господарству і підтримання миру в сім’ї. Будучи вільною особистістю, жінка сама має право визначати сферу власних інтересів.
Крім того, не намагаючись придушити в собі природну сексуальність, вона має право на власний розсуд обирати партнерів, але при цьому підкорятися не любовним переживанням, а розуму. В той же час і до чоловіків жінка повинна ставитися без міщанської ревнощів, вимагаючи від них не дотримання вірності, а лише поваги до власної особистості. На довершення всього, їй необхідно виробити в собі самодисципліну і вміння боротися з емоціями.
Ця стаття, що з’явилася в період підйому феміністського руху в Росії, надала широку популярність імені Олександри Коллонтай. Цитати з неї передруковувалися іншими газетами і багато в чому визначили настрій передового суспільства тих років. Пізніше, вже будучи членом більшовицького уряду, Олександра Михайлівна вносила на розгляд проекти декретів про заміну церковного шлюбу цивільним, про юридичну рівність подружжя і повноти прав дітей, народжених поза шлюбу.
Нова форма подружнього союзу
Прикладом нового підходу до питань сім’ї стали її відносини з П. Дибенко. Незважаючи на відсутність в ті роки книг реєстрації актів цивільного стану, подружжя відмовилися від вінчання, але в той же час зажадали визнати їх шлюб законним, про що дали відповідне оголошення в газетах.
В автобіографічних книгах Олександри Коллонтай, написаних нею в останні роки життя, не раз згадується про вкрай негативної реакції з боку партійних керівників на її зневага до багатьом усталеним традиціям та пропаганди сексуальної розкутості жінок. Будучи нерідко самі вкрай нерозбірливі в зв’язках, вони тим не менш косо дивилися на відкриту декларацію сексуальних свобод.
У згаданій вище статті, написаної Олександрою Михайлівною в 1913 році і присвяченій принципам, якими повинна, на її думку, керуватися вільна жінка, серед іншого, йдеться про вміння підпорядковувати свої емоції розуму. Яскравим прикладом його втілення у власному житті може служити завершення її відносин з громадянським чоловіком − Павлом Дибенком.
Коли любовний запал у них став згасати, чітко позначилася різниця у віці − Олександра Михайлівна була на 17 років старша за свого чоловіка, і він потай від неї завів собі молоду коханку. З часом це розкрилося, і Коллонтай заявила йому про свій відхід. Була бурхлива сцена, що супроводжувалася спробою застрелитися, але закінчилася досить мирно: невірний чоловік, зібравши речі, переселився до своєї молодої пасії – порожній дівиці з вкрай сумнівним минулим, а Олександра Михайлівна, всупереч переполнявшим її почуттів, змусила себе деякий час вести з нею цілком дружню переписку. Цим вона здобула перемогу над власними емоціями і зробила крок на шляху до окресленого нею ж ідеалу нової жінки.
Літературна діяльність Олександри Коллонтай
Відомо, що свої погляди на взаємини статей і так званий жіночий питання, з особливою гостротою намічений на рубежі XIX і XX ст., вона висловлювала у літературних творах, роботу над якими не переривала довгі роки. Характерно, що у створених нею повістях і оповіданнях тема сексуальних відносин завжди поєднується з проблемою класової нерівності і боротьбою за соціальну справедливість. Особисте в її творчості завжди знаходиться в нерозривному зв’язку з життям суспільства.
Сьогодні більшість літературних творів Олександри Коллонтай, періодично публікувалися на сторінках журналу «Молода гвардія», можуть здатися наївними і почасти надуманими, але свого часу вони мали гучний успіх. Досить сказати, що, ознайомившись з ними, члени Британського суспільства сексуальної психології обрали Олександру Михайлівну своїм почесним членом.
