Останні роки життя
Як дипломат Олександра Коллонтай була вимушена перервати свою діяльність у 1945 році, але причиною тому послужив не похилий вік, а важка і тривала хвороба, приковавшая її до інвалідного крісла. Після повернення в Москву вона продовжувала бути радником МЗС, у міру сил виконувала службові обов’язки і займалася літературною діяльністю, перевіряючи папері спогади прожитих років. Пішла з життя Олександра Михайлівна 9 березня 1952 року і була похована на Новодівичому кладовищі столиці. Там же похований і син Олександри Коллонтай – Михайло, як і мати, став працівником МЗС і чимало потрудився на дипломатичному поприщі.
«Ідеолог вільної любові»
Про особисте життя Олександри Коллонтай в біографіях, опублікованих після її смерті, говорилося досить скупо. Аж до 1956 року, коли на XX з’їзді партії було розвінчано культ особи Сталіна, не згадувалося навіть ім’я її другого чоловіка − балтійського матроса, а згодом наркома флоту Павла Юхимовича Дибенко, репресованого у 1938 році і розстріляного за безпідставним звинуваченням в антирадянській діяльності. Більше того, достеменно не відомо, чи були у Олександри Коллонтай діти, крім сина Михайла, народженого нею від першого чоловіка Володимира. З цього приводу висловлювалися різні припущення.
Особисте життя Олександри Михайлівни Коллонтай привертає увагу не стільки своєю насиченістю − як вже говорилося вище, вона мала успіх у чоловіків і охоче відкривала їм своє серце, − але й тим, що вона спиралася на відкрито висловлюються жінкою принципи, що йшли врозріз із сталими нормами моралі. Серед сучасників вона придбала навіть репутацію «ідеолога вільної любові».
Вперше свої погляди вона висловила в статті, надрукованій в 1913 році на сторінках однієї з газет і містить в собі перелік основних принципів, якими, на думку автора, повинна була керуватися сучасна жінка. До їх числа належало твердження, що її роль не може зводитися лише до турбот про виховання дітей, домашньому господарству і підтримання миру в сім’ї. Будучи вільною особистістю, жінка сама має право визначати сферу власних інтересів.
Крім того, не намагаючись придушити в собі природну сексуальність, вона має право на власний розсуд обирати партнерів, але при цьому підкорятися не любовним переживанням, а розуму. В той же час і до чоловіків жінка повинна ставитися без міщанської ревнощів, вимагаючи від них не дотримання вірності, а лише поваги до власної особистості. На довершення всього, їй необхідно виробити в собі самодисципліну і вміння боротися з емоціями.
Ця стаття, що з’явилася в період підйому феміністського руху в Росії, надала широку популярність імені Олександри Коллонтай. Цитати з неї передруковувалися іншими газетами і багато в чому визначили настрій передового суспільства тих років. Пізніше, вже будучи членом більшовицького уряду, Олександра Михайлівна вносила на розгляд проекти декретів про заміну церковного шлюбу цивільним, про юридичну рівність подружжя і повноти прав дітей, народжених поза шлюбу.
