21 століття ознаменувався тим, що в менеджменті організацій починаються експерименти з метою оптимізації управління та пошуком нових форм, що враховують нові реалії ведення бізнесу. Так з’являється мережева організаційна структура, яка покликана подолати недоліки традиційних моделей оргструктур. Однак як і у будь-якої новації, у такої форми управління теж є свої обмеження й особливості. Розповімо про переваги й недоліки мережевої організаційної структури, її види та практики застосування.
Поняття організаційної структури
Будь-яка компанія – це безліч взаємозв’язків: між працівниками, між керівником і підлеглими, між постачальниками та продавцями. Для того щоб зробити ці зв’язки ефективними, налагодити оптимальний режим виробничого процесу, і необхідна організаційна структура підприємства. Вона впорядковує зв’язку, розподіляє повноваження, встановлює коло осіб, які приймають рішення, та осіб, які їх виконують. Особливість організаційної структури полягає в тому, що вона може бути представлена схематично. І поглянувши на схему, відразу можна зрозуміти, що перед нами: лінійна або, наприклад, мережева організаційна структура. Дані схеми необхідні для того, щоб оперативно діагностувати збої і проблеми в роботі підприємства.
Таким чином, організаційна структура – це затверджена система взаємодії структурних підрозділів компанії між собою в рамках виробничого процесу. Елементами даної системи є відносини підлеглий – керівник, внутрішні норми та інструкції, визначення особистої відповідальності кожного керівника структурних підрозділів і виконавців за покладені на них обов’язки по виконанню робіт на певному відрізку виробничого процесу, розподіл повноважень між менеджерами і персоналом.
Види організаційних структур
Організаційні структури залежать від безлічі факторів, зокрема, від форми власності, специфіки діяльності підприємства, масштабів і ресурсів компанії, особливостей реалізованого продукту і т. п. У зв’язку з цим виділяються різні види організаційних структур. У традиційному підході виділяють такі види:
- Лінійна. Це найпростіша структура, в якій всі підрозділи підпорядковуються одному керівнику, який діє на основі єдиноначальності. У кожного відділу є свій керівник, який підпорядковується вищестоящому менеджеру.
- Функціональна структура. В таких організаціях підрозділу об’єднуються в блоки у відповідності з основною функцією, керівники блоків підпорядковуються топ-менеджеру.
- Лінійно-функціональна структура. Об’єднує на різних ділянках дві попередні різновиди.
- Лінійно-штабна структура. В таких організаціях переважає лінійна структура, але для вирішення особливих завдань можуть створюватися штаби, які збираються співробітники з різних структурних підрозділів. На час існування штабу ці виконавці перебувають у подвійному підпорядкуванні: у керівника свого структурного підрозділу і у начальника штабу.
- Проектна структура. Для неї характерно збирання колективу тільки для виконання якого-небудь проекту, для проектної групи призначається керівник, який втрачає ці повноваження за виконання проекту.
- Дивізіональна структура. В таких організаціях відбувається групування колективу навколо певного продукту.
- Матрична структура. Поєднує особливості функціональної та дивізіональної різновидів.
Це традиційні види організаційних структур. Однак ринок сьогодні стрімко змінюється, і потрібні нові підходи до функціонування підприємств, у зв’язку з чим з’являються нові типи оргструктур. До них відносяться: мережева організаційна структура управління, ринкова структура, програмно-цільова та адхократическая. Також зароджується нова різновид компаній, пов’язаних з функціонуванням в інтернеті, з віртуальною структурою.
Поняття мережевої організаційної структури
У 21 столітті ринки зазнають значні зміни, пов’язано це з появою нових форм ведення бізнесу і отримання прибутку: з’являється онлайн-комерція, кріптовалюти, інтернет проникає у всі сфери діяльності людей. Це призводить до того, що традиційні оргструктури не дають бажаної продуктивності праці, необхідні нові типи взаємовідносин. У відповідь на ці виклики часу з’являється мережева організаційна структура. Вона, звичайно, виникла ще в 20 столітті, але особливої актуальності набуває саме на сучасному етапі розвитку менеджменту.
Головною її відмінністю є децентралізація управління. Вона являє собою сукупність організацій або центрів торгівлі, діяльність яких координується в єдиній точці управління. Мережева організаційна структура характеризується високою багатоваріантністю, це обумовлено різноманітністю зовнішніх умов, в яких функціонують такі організації. Учасниками мережевих структур є компанії-постачальники і виробники товарів, торгові і фінансові підприємства, сервісні компанії.
Ознаки мережевих компаній
Різноманітність даної організаційної структури ускладнює її виявлення, не завжди зрозуміло, чи є дане підприємство мережевим. Особливістю мережевого підходу є те, що обов’язки і повноваження розподіляються між її відділеннями. Кожен елемент мережі має досить велику свободу у виборі дій для ведення прибуткового бізнесу, а центр виконує координуючу і спрямовуючу функції. Мережева організаційна структура характеризується наступними ознаками:
- Головним вихідним принципом даних організацій є відповідність ринку, а не адміністративних підходів у розподілі ресурсів.
- Учасники структури мають велику свободу в прийнятті управлінських рішень, і передбачається їх висока активність і зацікавленість в здійснюваної виробничої чи комерційної діяльності.
- Організації-учасники структури об’єднуються на основі кооперації. Це проявляється не тільки в наявності загального координуючого центру, але і у володінні частками бізнесу в компаніях-партнерах.
Види мережевих оргструктур
Різноманітність форм мережевих організаційних структур призводить до того, що існує кілька варіантів їх класифікацій. Різні дослідники пропонують власні підходи. За способом об’єднання компаній і відповідно з принципом розподілу повноважень і ресурсів виділяються такі види мережевих організаційних структур, як вертикальні і горизонтальні. За способом розподілу функцій між компаніями-партнерами виділяють:
- Ланцюгові оргструктури. Це такий варіант, коли підприємства об’єднуються за етапами виробництва і руху товару. В таких ланцюгах послідовно кооперуються компанії, що виробляють товар, транспортні організації, склади й оптові продавці, роздрібні точки торгівлі. Управління даною ланцюгом здійснюється на основі єдиної стратегії, кожен елемент ланцюга вносить свій внесок у досягнення загальних цілей. Зразком таких мережевих компаній є мережі фірмової торгівлі. Наприклад, компанія «Алтайська казка» послідовно включає виробників зернових культур, потім підприємства, що випускають крупи і борошно, власну транспортну компанію, фірму, що поширює товари оптом і, нарешті, мережа роздрібних магазинів. При цьому управляє всією мережею організацій головний офіс, який виробляє маркетингову стратегію, вибирає напрямок розвитку, розподіляє ресурси.
- Функціональні організаційні структури. У таких компаніях спеціалізовані функції менеджменту розподілені між підприємствами-партнерами. Одні займаються плануванням, інші – маркетингом, треті – інформаційним забезпеченням.
- Роздрібні мережі. Це найпоширеніший і самий очевидний вид мереж. В таких організаціях компанії об’єднуються в підприємства роздрібної торгівлі, їх співіснування може будуватися на різних юридичних підставах, це формує різні варіанти дизайну роздрібних мережевих структур. Прикладів роздрібних мереж безліч: “Ельдорадо”, “Спортмастер”, “Остін” і т. д.
Дизайн структури мережевих компаній
Форми кооперації підприємств можуть бути різноманітними, це призводить до того, що формуються найпоширеніші типи встановлення взаємовідносин між компаніями-партнерами. Мережева організаційна структура характеризується ієрархією різного ступеня жорсткості. Виділяють наступні види дизайну мереж:
- Дистриб’юторська. В таких організаціях частина робіт по розповсюдженню товарів беруть на себе окремі компанії-дистриб’ютори. Вони отримують спеціальні умови на купівлю великих партій товарів за умови дотримання обумовлених обсягів регулярних закупівель. Також дистриб’ютор бере на себе частину робіт по транспортуванню, зберіганню, рекламування, обслуговування товарів.
- Франчайзингова. Це особлива форма відносин між великою організацією і малим бізнесом, в яких головна фірма надає невеликої компанії можливість торгувати товарами або надавати послуги під ім’ям франчайзера. При цьому обидві сторони зберігають юридичну самостійність. Але франчайзер залишає за собою право контролювати ціни, умови продажу, якість обслуговування і т. п. Франчайзі при цьому повинен виплачувати франчайзеру певну суму грошей за надання імені і за маркетинговий супровід.
- Аутсорсинг. Це специфічна форма взаємодії організацій, коли одна зовнішня компанія бере на себе виконання будь-яких робіт для іншої, головної фірми. Наприклад, можна віддавати на аутсорсинг обслуговування інформаційних систем, бухгалтерський супровід тощо
Вертикальні організаційні структури
Традиційно оргструктури визначають ієрархію головного та підпорядкованих підприємств. Така ж структура є характерною рисою мережевої компанії. Пірамідальна організаційна структура передбачає наявність відносин підпорядкування. Типовим прикладом таких структур є торговельні мережі, в яких кожна точка прибутку є самостійною організацією, але стратегічне управління здійснюється з єдиного, головного центру.
Горизонтальні організаційні структури
Крім звичної вертикально-орієнтованої схеми, існують і менш ортодоксальні різновиди. Горизонтальна мережева організаційна структура управління – це кооперація рівноправних компаній, що спеціалізуються на виконанні різних функцій. Ця система пов’язана загальним виробничим процесом і єдиною стратегією розвитку. Інтегруючу функцію може виконувати одне підприємство або одночасно декілька. Головною ознакою горизонтальних мереж є відсутність ієрархії, ніхто нікому не підпорядковується, це колектив рівноправних партнерів. Кожна компанія зберігає контроль над своїм фронтом робіт і вбудовується в загальну схему без домінування над іншими учасниками.
Переваги мережевих оргструктур управління
Перевага нових мережевих компаній полягає в їх високої адаптивності до умов ринку. Вони мають гнучку структуру, яка може змінюватися залежно від мінливих зовнішніх і внутрішніх умов. Якщо буде потрібно, частина етапів виробничого процесу можна віддати для виконання фахівцям. Так, часто за межі компанії виноситься консалтинг або маркетинг. Мережева організаційна структура зазвичай концентрується навколо певної унікальної технології, на пріоритетних сферах спеціалізації, в якій компанія вважається експертом. Це дозволяє пропонувати споживачеві кращий сервіс і кращий товар. Важливою перевагою цієї структури є її висока економічність, вона дозволяє знизити витрати на менеджмент і на дублюючі виробничі процеси, а також підвищити рентабельність виробництва.
Ще однією перевагою даних структур можна назвати привабливість для висококваліфікованих кадрів і надійних партнерів. Головним секретом успіху мережевих компаній є націленість на досягнення результату, прибуток, виражена в конкретних цифрах. Причому кожен учасник організації бачить свою вигоду у загальному успіху.
Недоліки мережевих оргструктур управління
Безумовно, мережева форма організаційних структур має і ряд недоліків:
- Так як головною відмітною ознакою таких організацій є компетентність, то вони дуже сильно залежать від кваліфікації кадрів.
- Висококваліфіковані кадри завжди є об’єктами «мисливців за головами», що може призводити до високої плинності кадрів.
- Укрупнення компанії може призводити до посилення бюрократизації та ускладнення структури компанії.
Практика застосування мережевих оргструктур
Найчастіше приклади використання мережевих організаційних структур можна виявити у сфері роздрібної торгівлі. Ми бачимо, що продовольчий рітейл все більше стає мережним. Ринок торгівлі продуктами харчування вже більше ніж на третину завойований мереж. Секрет їх успіху саме в особливій організаційній структурі, яка дозволяє підвищувати рентабельність і знижувати витрати.
Ще приклад мережевої організаційної структури можна знайти у сфері IT і маркетингу. Компанії можуть об’єднуватися за функціональною ознакою: одне підприємство займається розробкою програмних продуктів, інше – наповненням сайтів і соціальних мереж контентом, третє займається брендингом, але всі вони можуть працювати на одного замовника.
Основні моделі
Існує дві основних моделі мережевих структур. Перший тип характеризується тим, що навколо великої компанії об’єднуються невеликі, які беруть на себе рішення спеціалізованих виробничих завдань. Компанії-супутники можуть мати власну, цілком традиційну організаційну структуру. У такій моделі вибудовуються ієрархічні взаємовідносини між головною компанією та її сателітами. Зазвичай велика компанія характеризується домінантним поведінкою, а невеликі організації, навпаки, відрізняються високою гнучкістю і адаптивністю.
Другий тип мережевих структур об’єднує самостійні, з юридичної точки зору, компанії приблизно однакового розміру. Це кооперація, яка дозволяє компаніям вижити на ринку, надаючи підтримку один одному.
