Католики і протестанти у Росії
Петро I приваблював іноземців і не обмежував їхні права. Катерина II змінила політичний курс, видавши указ, велевший католикам переходити в православ’я. Її син, Павло, будучи учасником Мальтійського ордена, ставився до католиків доброзичливо. Ліберальні позиції займав і її онук, Олександр I. Повстання 1830-1831 рр., що виникло на території приєднаної Польщі, змінило ситуацію. Обмежувалося використання мови і католицьке освіта, закривалися монастирі.
Іван Грозний запрошував в Московію лікарів, художників і купців, які сповідують протестантизм. Олексій Михайлович допомагав представникам конфесії, віддаючи їм військові та адміністративні посади. Петро великий поклав початок укладання шлюбів між членами царської родини і знатними європейцями-лютеранами.
Єкатерина II продовжила традицію. Протестантам надавалися свобода віросповідання, звільнення від військової служби та податкові привілеї.
Старообрядці, яких називали розкольниками (від слова «розкол»), злочинцями не вважалися, але утискались. Обмеження застосовувалися по відношенню до сектантів: хлыстам, молоканам, духоборів і т. д. Діяльність подібних релігійних утворень заборонялася кримінальним правом.
Иноверец – це інший, чужий, не завжди зрозумілий і володіє рівними правами з православними християнами.
