Питання соціалізації: історичний екскурс
З давніх часів суспільство сприймалося як інститут моралі і життєвих цінностей. Виховання громадянина шляхом її підготовки до життєдіяльності в товаристві, формування його основної соціальної ролі розглядалися як соціалізація особистості.
У Спарті повноцінним членом воєнізованої громади ставали у віці тридцяти років. До цього хлопчики виховувалися в строгій манері. Більш того, піклуючись про здоровому суспільстві, старійшини скидали хворих немовлят з високої гори, не даючи їм шансу вижити. Державу було основним інститутом виховання свого повноправного члена. До семи років хлопчики були під егідою своєї сім’ї. Однак у семирічному віці вони забиралися в спеціальні табори, де починалося фізична і військове виховання. Подібним вчень піддавалися і дівчатка. До слова сказати, в Спарті не приділялася увага інтелектуальному розвитку молоді. Читання і рахунку навчали в мінімальному обсязі. Така соціалізація була однобокою, що призвело в подальшому до занепаду великої країни.
Згідно давньогрецькому філософу Платону поліс (держава) є основним у вихованні громадянина. Однак, на відміну від спартанців, греки віддавали перевагу досягненню загального блага. Людина повинна приносити користь суспільству, в якому живе. В «Державі» Платона існувало рівноправність статей. Дівчатка могли пізнавати закономірності світу нарівні з хлопчиками. Проте поліс є всеосяжним контрольним органом життя людини від народження до останніх днів. У вихованні особистості необхідно враховувати її здібності й задатки. Тільки в такому випадку рівень соціалізації людини буде підвищуватися.
Всебічний розвиток особистості дитини було пріоритетом у Стародавніх Афінах. На відміну від Спарти тут є гуманістичний підхід, що знайшло відображення у творах Лукіана. Саме людина, прекрасний душею і тілом, є найбільшою цінністю суспільства.
Давньогрецький філософ Аристотель, на відміну від свого вчителя Платона, віддаючи пальму першості в соціалізації особистості державі, аж ніяк не применшує ролі сім’ї у вихованні повноправного члена суспільства. Саме в сім’ї починається формування громадянина. Сам же чоловік розглядалося філософом як повноцінна одиниця суспільства. Однак без кола собі подібних індивід стає твариною, не пристосованим до співдружності. Вище благо – це формування соціальних якостей громадянина. Рівні соціалізації особистості, на думку Аристотеля, включають гармонійний розвиток фізичної, моральної та інтелектуальної боку людини.
