Вже новонароджена дитина має всі біологічні передумови для повноцінного соціального життя. Як реалізуються ці якості, яке вони знайдуть застосування в суспільній життєдіяльності, залежить від оточення самої людини. Одне можна стверджувати категорично: без суспільства собі подібних рівень соціалізації особистості залишається на нулі. Прикладами служать численні випадки дітей-мауглі, виховані тваринами. Такі люди в подальшому не могли прижитися в людському суспільстві.
Поняття соціалізації в соціально-психологічній науці
Дослідженнями процесу суспільної адаптації та взаємодії людини з його оточенням займалися багато вчених протягом декількох століть. У всіх їх дослідженнях можна знайти загальні постулати, які є основою для визначення самого терміна «соціалізація». Мабуть, найбільш ємне пояснення цього поняття належить основоположнику науки соціології Огюсту Конту. Вчений розглядав саме суспільство як живий організм, який розвивається в гармонії і досконалості. Внаслідок цього людина як одиниця даного цілого повинен слідувати загальноприйнятим моральним законам. Процес інтеграції індивіда в суспільство Огюст Конт запропонував назвати соціалізацією. Перший і основоположний інститут такої взаємодії людини з оточенням – сім’я, яку вчений назвав «вічною школою і зразком громадськості».
Фактори формування соціалізації
На думку соціального педагога А. В. Мудрика, серед основних причин адаптації індивіда в соціальній групі можна виділити наступні механізми:
- Макрочинники. До них відносяться ті рушійні сили, які сприяють соціальному розвитку особистості (наприклад, держава, країна, уряд, суспільство тощо).
- Мезофакторы – механізми, які впливають на високий рівень соціалізації на певній території або у певній етнічній групі (регіон, місто, народність, поселення тощо).
- До микрофакторам належать виховні соціальні інститути (сім’я, група однолітків, школа та інші навчальні заклади).
Кожен фактор містить елемент дії, під впливом якого відбувається соціалізація. У родині це близькі родичі, батьки і сиблинги, в школі – вчителі і однокласники, в групі однолітків – однодумці. Всі ці суб’єкти називаються агентами соціалізації.
Підводячи підсумок вищесказаного, можна відзначити, що соціалізація – це процес набуття людиною навичок, які знадобляться йому для повноцінної суспільної життєдіяльності.
Питання соціалізації: історичний екскурс
З давніх часів суспільство сприймалося як інститут моралі і життєвих цінностей. Виховання громадянина шляхом її підготовки до життєдіяльності в товаристві, формування його основної соціальної ролі розглядалися як соціалізація особистості.
У Спарті повноцінним членом воєнізованої громади ставали у віці тридцяти років. До цього хлопчики виховувалися в строгій манері. Більш того, піклуючись про здоровому суспільстві, старійшини скидали хворих немовлят з високої гори, не даючи їм шансу вижити. Державу було основним інститутом виховання свого повноправного члена. До семи років хлопчики були під егідою своєї сім’ї. Однак у семирічному віці вони забиралися в спеціальні табори, де починалося фізична і військове виховання. Подібним вчень піддавалися і дівчатка. До слова сказати, в Спарті не приділялася увага інтелектуальному розвитку молоді. Читання і рахунку навчали в мінімальному обсязі. Така соціалізація була однобокою, що призвело в подальшому до занепаду великої країни.
Згідно давньогрецькому філософу Платону поліс (держава) є основним у вихованні громадянина. Однак, на відміну від спартанців, греки віддавали перевагу досягненню загального блага. Людина повинна приносити користь суспільству, в якому живе. В «Державі» Платона існувало рівноправність статей. Дівчатка могли пізнавати закономірності світу нарівні з хлопчиками. Проте поліс є всеосяжним контрольним органом життя людини від народження до останніх днів. У вихованні особистості необхідно враховувати її здібності й задатки. Тільки в такому випадку рівень соціалізації людини буде підвищуватися.
Всебічний розвиток особистості дитини було пріоритетом у Стародавніх Афінах. На відміну від Спарти тут є гуманістичний підхід, що знайшло відображення у творах Лукіана. Саме людина, прекрасний душею і тілом, є найбільшою цінністю суспільства.
Давньогрецький філософ Аристотель, на відміну від свого вчителя Платона, віддаючи пальму першості в соціалізації особистості державі, аж ніяк не применшує ролі сім’ї у вихованні повноправного члена суспільства. Саме в сім’ї починається формування громадянина. Сам же чоловік розглядалося філософом як повноцінна одиниця суспільства. Однак без кола собі подібних індивід стає твариною, не пристосованим до співдружності. Вище благо – це формування соціальних якостей громадянина. Рівні соціалізації особистості, на думку Аристотеля, включають гармонійний розвиток фізичної, моральної та інтелектуальної боку людини.
Вивчення соціалізації в працях вчених – соціологів та психологів
Однією з сучасних трактувань процесу прилучення людини до суспільства є інтеракціоністський підхід американського дослідника Джорджа Міда. Американський соціолог розглядав можливість розвитку міжособистісних відносин через соціальну взаємодію. Даний процес є фактором формування індивідуальних якостей людини. Володіння мовою допомагає набути достатній рівень соціалізації для повноцінного життя в суспільстві.
Згідно теорії інтеракціонізму зростання цього процесу безпосередньо залежить від ступеня соціальної чуйності особистості. Тут мається на увазі здатність людини сприймати себе як діючу одиницю суспільства. Особистість у взаємодії з оточуючими бере на себе певну соціальну роль, яку проживає в два етапи. На першій стадії людське «я» формується під впливом установок і суджень інших індивідів – партнерів по взаємодії. Друга стадія передбачає і вплив моральних установок тієї спільноти, в якій живе людина. Так формуються цінності самої особистості, яка в результаті і стає конструктором свого життя.
Приблизно починаючи з 1930-х років Л. С. Виготський, А. Н. Леонтьєв, П. Я. Гальперін та інші дослідники стали засновниками радянської культурно-історичної школи психології. На думку вчених, характер людини є результатом впливу суспільства на його психіку. У своєму аналізі поведінки і життєдіяльності особистості Лев Семенович Виготський для розуміння внутрішнього світу особистості пропонував розглядати її зовнішнє оточення. Суспільний досвід може змінити зміст психічних процесів людини і нав’язати йому свої цінності та принципи. Формування рівнів соціалізації особистості залежить від засвоєння нею соціально-культурних форм діяльності.
У свою чергу, Ж. Піаже відводив головну роль когнітивного розвитку людини. Для успішної соціалізації, на думку вченого, необхідно формування інтелектуальної боку індивіда. Подальша перебудова когнітивних можливостей відбувається під впливом соціального досвіду людини.
Сучасна західна соціологія виділяє Т. Парсонса як загальновизнаного теоретика питань соціалізації. На думку вченого, основна проблема взаємовідносин суспільства і особистості лежить в засвоєнні, розвитку і затвердження у процесах життєвого циклу дії. Перед соціальним середовищем лежить завдання задовольнити всі потреби своїх членів. Як вважає Т. Парсонс, рівні процесу соціалізації залежать від єдиного процесу, через який людина стає членом суспільства і всіма своїми діями підтримує цей статус. Для успіху такої взаємодії особистості та оточення необхідна сувора мотивація соціального і культурного навчання. Іншими словами, первинна потреба суспільства по відношенню до його членів – це мотивація їхньої участі згідно з прийнятим нормам і вимогам.
Суть соціалізації – три рівня, що виділяються вченим, які стосуються потреб особистості:
- Вірність релігійним цінностям суспільства.
- Рання стадія формування особистості базується на еротичному комплексі та подібних інтимних взаємин.
- Вищий рівень соціалізації пов’язаний з послугами інструментальної діяльності.
Всі етапи процесу Т. Парсонс асоціював з суперего, ід і его, користуючись при цьому класифікацією З. Фрейда. Первинна соціалізація індивіда відбувається в сім’ї. Далі ведуча роль в процесі відводиться школі і професійним колективам.
Вченими, що виділяють рівні соціалізації, є і бельгійські дослідники М.-А. Робер і Ф. Тільман. Згідно теорії процес взаємодії людини з суспільством ділиться на чотири етапу:
- Оральна фаза – від народження до 18 місяців. Смоктальний рефлекс дитини рухає всім його поведінкою.
- Анальна фаза – 18 місяців – 2,5 року. Дії дитини починають підкорятися самоконтролю. Тут формується відчуття власного «я».
- 2,5-6 років – фалічний етап розвитку особистості. Тут формуються почуттєві взаємини дитини з сім’єю. Будь внутрішньосімейний конфлікт стає травмою для психіки малюка і може суттєво вплинути на подальшу поведінку людини.
- Фаза дорослості – від 6 років до зрілого віку. На цьому етапі відбувається автономність особистості і настає відчуття свободи.
Соціальний досвід – основна складова соціалізації учнів
Тільки в процесі життєдіяльності в групі купуються суспільні навички. На протязі всього життя, взаємодіючи в суспільстві, людина здобуває соціальний досвід. Оволодіння суспільними знаннями відбувається трьома шляхами, які взаємопов’язані:
- Соціальний досвід набувається досить стихійно. Дитина з перших днів формує свою поведінку як член суспільства. Взаємодіючи з оточуючими, малюк набуває установки і цінності того суспільства, в якому живе.
- Надалі соціальний досвід набувається в процесі виховання і освіти. Реалізація навчання носить цілеспрямований характер.
- Існує і спонтанне придбання соціального досвіду. Навіть якщо через раннього віку самостійна діяльність неможлива, дитина може миттєво адаптуватися до мінливих умов життя і оточуючим.
Таким чином, рівні соціалізації дитини залежать:
- Від його можливості освоювати соціальну інформацію у процесі своєї діяльності.
- Від здатності закріплювати моделі поведінки при виконанні різних соціальних ролей.
- Від можливості розширювати коло соціальних зв’язків, спілкуючись з членами товариства різного віку і засвоюючи соціальні норми, установки, цінності.
Дитина соціалізується, набуває власний соціальний досвід:
- у процесі різноманітної діяльності, освоюючи великий фонд соціальної інформації, умінь, навичок;
- у процесі виконання різних соціальних ролей, засвоюючи моделі поведінки;
- в процесі спілкування з людьми різного віку, в рамках різних соціальних груп, розширюючи систему соціальних зв’язків і відносин, засвоюючи соціальні символи, установки, цінності.
Основні інститути, що визначають рівні соціалізації дитини
Важливими суспільними групами, що впливають на входження особистості в соціум, є сім’я, дошкільні навчальні заклади, школа, вузи, трудові колективи. Також інститутами соціалізації в окремих випадках виступають політичні партії, союзи та релігійні організації.
Визначення рівня соціалізації залежить від ступеня впливу батьків на дитину. Первинним колективом у житті людини є сім’я або група, її замінює. Саме тут дитина здобуває перші навички взаємин. Американський соціолог Чарльз Кулі стверджував, що первинні групи – фундамент для формування соціальної природи і поведінки людини. А відомий німецький психоаналітик Еріх Фромм вважав сім’ю психологічним посередником між людиною і суспільством.
Наступним щаблем у формуванні рівнів соціалізації є школа, а точніше, навчально-виховний процес. Тут індивід пристосовується до відносин та порядку, які існують в суспільстві. В сучасному соціумі існують протилежні тенденції соціалізації молодих людей. З одного боку, морально-етичні цінності (сумлінно працювати, бути чесним і порядним) ще мають місце. Але ринкова економіка вже диктує свої правила і засади (наприклад, прагнення до наживи будь-яким шляхом). Таким чином, перед сучасною молоддю стоїть непростий вибір. В таких складних умовах і формуються рівні соціалізації підлітків.
Наступні інститути (трудові та релігійні організації, союзи, гуртки тощо), в яких людина продовжує набувати суспільні норми, впливають на особистісне свідомість меншою мірою, ніж первинні колективи. Однак і вони грають важливу роль у формуванні социализированной особистості.
Типи соціалізації учнів
В основі класифікації процесу лежить часовий фактор. Внаслідок цього виділяють такі типи (етапи) соціалізації:
- Первинна. Це період від народження до дорослого віку. Цей етап дуже важливий, оскільки тут великий вплив мають рівні соціалізації суспільства. Первинним інститутом процесу є батьківська сім’я, де дитина починає знайомитися з нормами суспільства.
- Ресоціалізація (вторинна соціалізація) базується на заміщення раніше сформованих патернів поведінки людини на якісно нові. Розрив старих стереотипів характерний для вторинного етапу. Ресоціалізація триває все свідоме життя індивідуума.
Існують і інші рівні соціалізації, які виділяються вченими, – групова (всередині конкретної групи), організаційна (в процесі трудової діяльності), дострокова («репетиція» основної діяльності, наприклад дівчаток ігри в дочки-матері), гендерна (за статевою ознакою) і т. д.
Методика діагностики рівня соціалізації молодших школярів
Для вивчення ступеня прилучення дітей до суспільних норм доцільно використовувати комплект методик, запропонованих Т. Б. Потапенко. За допомогою опитувальників можна визначити динаміку соціалізації і конкретизації індивідуальної програми наступних впливів на окремо взятої дитини.
Комплекс складається з трьох методик:
- Методика виявлення особливостей соціалізації дитини, що складається з трьох серій виборів.
- Проективна методика вивчення залежності емоційного настрою дитини внаслідок взаємин з однолітками (автор – Ст. Н. Кісловська).
- Методика проведення одномоментних зрізів, запропонована Т. А. Рєпіної.
В результаті проведення даного дослідження можна визначити рівень соціалізації молодших школярів. Доцільно проводити її також і зі старшими дошкільниками.
Загальною метою комплексу опитувальників є виявлення бажання і прагнення дитини до спілкування з однолітками, а також його мотивів і можливостей соціальних взаємин.
Діагностика соціалізації учнів старших
Об’єктивно необхідним і невід’ємним етапом життя кожної людини є соціальна зрілість. Громадські та технічні вимоги мотивують підвищення рівня освіти та професійної підготовки особистості. У процесі навчання закладаються не тільки інтелектуальні знання, але і норми, цінності і традиції навколишнього соціуму. Таким чином відбувається соціалізація молодих членів суспільства.
З метою вивчення динаміки процесу доктор педагогічних наук, професор М. І. Рожков запропонував методику для вивчення соціальної адаптованості і активності підлітків. В процесі тестування учні повинні ознайомитися з 20 судженнями і оцінити кожну з них по мірі своєї згоди. Аналізуючи результати, можна виявити наступні рівні соціалізації учнів:
- Соціальну активність.
- Соціальну адаптованість.
- Соціальну автономність, тобто готовність самостійно приймати важливі рішення.
Внаслідок того, що виховання є провідним початком соціалізації, для вивчення динаміки процесу доцільно також застосувати методику рівня соціалізації «Моя сім’я». За допомогою цього опитувальника можна визначити ступінь вираженості соціального залучення у вихованні батьківської сім’ї. Оцінюючи рівень взаємин у сімейному колі (благополучний, задовільний, неблагополучний), можна проаналізувати і вісім визначальних факторів:
Методи виховання соціалізації
У процесі прилучення дитини до суспільства існують наступні механізми формування особистості:
- Ідентифікація дитини зі своєю роллю члена суспільства. Людина освоює різноманітні форми поведінки, відносини, норми і цінності. Основним методом ідентифікації є особистий приклад більш досвідчених членів соціуму. В якості прикладу може підійти також життєписи знаменитих людей.
- Соціальна орієнтація – ще один механізм формування рівня соціалізації учнів. Він пов’язаний з визначенням особистістю своїх потреб і усвідомленням можливості досягти їх в умовах суспільства. Тут в якості методу виступає педагогічна вимога як спрямовуючий фактор дій людини.
- Адаптація – ще один механізм соціалізації людини. Це процес пристосування індивіда до навколишнього середовища, її нормами, правилами і традиціям. Метод вправи значно полегшує соціальну адаптацію дитини.
- Навіювання як привласнення соціального досвіду на несвідомому, емоційному рівні. Тут важлива деяка конформність особистості, яка досягається методом словесного впливу. В умовах соціальної терпимості краще засвоюються норми і традиції суспільства.
- Механізм соціальної презентації передбачає підтримання позитивного враження особистості про себе при взаємодії з оточуючими. Людина, по суті, грає ту роль, яка виділена йому суспільством. В результаті нав’язане поведінка з часом стає невід’ємною частиною діяльності дитини. Важливу роль в даному процесі відіграє метод доручення.
- До механізмів, які формують рівні соціалізації, відносять фасилітацію різноманітних процесів (вплив поведінки оточуючих на свідомість дитини) і інгібіцію (поведінка, яке регулює мотиви дії людини). Тут методами, що прискорюють динаміку соціальних процесів, є змагання і покарання. Тільки використовуючи всі перераховані вище способи виховання, можна досягти високого рівня соціалізації особистості.
