Внутрішньополітичні події Німеччини
На тлі розвитку економіки та підготовки її до військового періоду внутрішня політика Гітлера велася на зміцнення нацистської влади в країні. Спочатку були заборонені комуністична, а потім і соціал-демократична партії. Профспілкові організації були ліквідовані, а багато партійні групи під тиском влади заявили про саморозпуск. По суті, Німеччина стала країною з однією правлячою партією, нацистської.
Супротивники влади відправлялися до концтаборів, почалися масові переслідування «інородців», які вже через кілька років були спрямовані на фізичне винищення євреїв. Репресіям були піддані і суперники Гітлера по партії. Фізично знищувалися запідозрені в нелояльності до фюрера колишні соратники. Жертвами стали Рем, Штрассер, Шлейхер та інші державні діячі.
Взаємини влади з церквою
Політика Гітлера у Німеччині, спрямована на монопольне володіння душами німців, ускладнила і без того суперечливі відносини Адольфа Гітлера з церквою. Вождь німецького народу в публічних виступах неодноразово відзначав роль християнства у збереженні душі німецького людини. В знак довіри був підписаний договір між Ватиканом та Німеччиною, в якому Гітлер гарантував свободу католицької віри і самостійність церкви на території держави.
Але фактичні дії влади йшли врозріз з умовами договору. Був прийнятий закон про стерилізацію. Він іменувався указом «Про запобігання появи спадково хворого потомства», і згідно йому насильницької стерилізації підлягали німці, які, на думку влади або лікарів, не могли дати істинно арійське потомство. До слова сказати, до психічно нестійким відносили дітей, прогуливающих школу. Така була політика Гітлера в боротьбі за чистокровну арійську націю.
В країні проводилися масові арешти священнослужителів, найчастіше це робилося за сфабрикованими звинуваченнями. Гестапо примушувало служителів церкви порушувати таємницю сповіді. Як підсумок, у 1941 році Мартін Борман, заступник Гітлера по партії, зробив висновок, що «націонал-соціалізм і християнство несумісні».
