Державне управління власністю: організація, функції, форми

Державне регулювання і ринкові механізми самоорганізації

Щоб раціонально організувати соціально-економічну систему, потрібно, перш за все, чітко визначити об’єктів власності та суб’єктів майнових відносин, а також строго юридично закріпити конкретні об’єкти за суб’єктами, уточнюючи їх статус і гарантовані права, економічну відповідальність і будь-яку іншу, до якого б типу власників суб’єкт не належав (держава чи приватна особа). Лише за таких умов можуть бути створені економічні та інші стимули для відтворення та раціонального використання власності.

Сьогодні в Росії по суті ніхто не зазнав відчутної відповідальності за неефективне використання державної власності, причому дієвих заходів поки не було помічено ні в одній з галузей народного господарства. Втрачений сам мотиваційний механізм, що є зворотною стороною медалі відповідальності, а тому і немає якісного управління державною власністю (та й частої — теж: все-таки адекватною заміною державної монополії вона стати не змогла). Щоб сформувалася і нормально функціонувала економіка, факторів самоорганізації недостатньо — держава повинна управляти господарством країни.

Це найважливіший внутрішній момент, який є суттю її буття, проникає в усі пори організму колись великої держави. Навіть зовнішні елементи організації управління державною власністю не задовольняють: ні кредитна, ні грошова системи, ні робота нечисленних залишилися в живих підприємств, ні оподаткування — ні в чому поки що немає причин для оптимізму. Самоорганізація ринкових відносин виглядає як процес, пущений на самоплив. Тільки спільними зусиллями можливо упорядкувати його, коли і ринок з його самоорганізацією і держава з її регулюючим управлінням будуть діяти одночасно, більш того — заодно, без протиріч.