Наукові праці
Ще будучи студентом, Виготський почав публікуватися в журналах зі статтями про літературу та єврейської культури. Його багато друкували у журналах “Нове життя”, “Новий шлях” і в горьківської “Літопису”. Психолог приділяв велику увагу проблемі антисемітизму в російській літературі.
Після революції Виготський залишив юридичну кар’єру. Він співпрацював з гомельскими газетами і журналами, писав театральні рецензії. Лев Семенович викладав у школах і технікумах логіку, літературу, читав лекції з психології. Досвід роботи у навчальних закладах став для вченого серйозним поштовхом. Який спонукав його до рішення розвинути психологічні теорії в педагогіці.
Давній інтерес до культури підштовхнув до створення однієї з найбільш значних робіт. Мова йде про книгу Виготського “Психологія мистецтва”. Вона писалася в якості дисертації і вперше була опублікована лише в 1965 році.
Інша основна робота називалася “Педагогічна психологія”. Автор аналізував власний досвід викладання і розробив на його основі свої наукові теорії. В більш пізніх працях “Мислення і мова” і “Вчення про емоціях” ці ідеї знаходять своє продовження.
Серед спадщини Л. С. Виготського – книги, монографії, наукові статті. Він встиг опублікувати безліч творів, які почали потрапляти під заборону радянської влади його за його життя. Після смерті вченого його праці вилучили з бібліотек і оголосили поза законом.
Теорії Виготського знайшли нове життя лише в кінці п’ятдесятих років. А після публікацій книг за кордоном до вченого прийшла світова популярність. Досі його наукові концепції викликають захоплення і суперечки серед колег.
