Балкани, кінець 19 століття. Саме з цим місцем пов’язане ім’я Миколи Велимировича. Невелика бідна країна, виснажена жорстокими війнами. Нещодавно звільнилася від турецького ярма Сербія прямує до Європи. Перед селянської Сербією гостро постає питання ліквідації неписьменності і подальшого неухильного руху в ногу з часом.
Валево й Лєліч
У ста кілометрах на північний захід від сербської столиці Белград лежить містечко Валево – вчора ще центр дрібного ремісничого виробництва. Сьогодні воно вже може похвалитися першими промисловими підприємствами, залізничною гілкою, лінією електропередач. В місті відкривається гімназія, вперше влаштовуються театральні вистави. Село Лєліч – неподалік від Валево на схилі гори Повлен. У самий бурхливий період сербської історії, безпосередньо перед першим і другим сербськими повстаннями, сюди з боснійській Сребрениці переселяється на початку 19 століття Антоній Йованович. Під час боротьби за незалежність він виділяється своєю любов’ю до Вітчизни й перед богом. По закінченні другого сербського повстання його обирають старійшиною. У Антонія було два сина – Сіма і Велімир. Від них і пішли дві гілки єдиного роду – Симовичи і Велимировичи.
Дитинство Миколи Велимировича
Нікола Велимирович – єпископ в майбутньому – народився 23 грудня 1880 року. Початкову школу маленький Ніколя закінчив у Леличе. Настоятель місцевого монастиря вчив його любові до Батьківщини і розповідав про славній і нелегкій сербському минулому. Вчителі Ніколи наполягали, щоб після закінчення початкової школи він продовжив навчання в гімназії. По закінченні 6 класів гімназії Нікола намагається вступити у військову академію, але безуспішно. В результаті він стає семінаристом в Белграді.
Важкі роки навчання
Він живе в важких матеріальних умовах, однак закінчує семінарію в числі кращих учнів. Деяким підмогою служить йому участь у поширенні Християнського вісника» і заступництво протоієрея Олекси Іліча, навколо якого збирається своєрідний гурток. Алекса зі своїми послідовниками критикують негативні явища вищої ієрархії і шукають вирішення церковних проблем. Нікола пише і публікує свої перші тексти в «Християнському віснику», виконані юнацького спека і безкомпромісності.
Робота вчителем
Згідно з порядками того часу по закінченні семінарії Микола Велимирович повинен був спершу попрацювати вчителем. Він отримує розподіл в рідні місця, в село Драчич. У Драчич молодий вчитель привіз з собою не лише диплом про закінчення семінарії, але і таку важку хворобу як туберкульоз шкіри, зароблену в пору напівголодному життя по сирих і темних кутках житла. Лікарі рекомендують йому поїхати на море. Перебування в монастирі Савіна знайшло відображення в одній із його ранніх робіт.
Навчання за кордоном
А незабаром Миколі Велимировичу судилося попрощатися з милою Сербією. Якийсь час він ще вчителював в Лесковицах, коли несподівано приходить звістка про призначення йому стипендії для навчання за кордоном. Він відправляється вчитися в Швейцарії. Пристойна стипендія дозволяла йому здійснювати поїздки за межі країни. Він слухав лекції кращих професорів теології в різних університетах Німеччини. Здавши в Берні останні іспити, Нікола захистив там докторську дисертацію.
У 1908 році Австро-Угорщина анексувала Боснію і Герцеговину. Серед сербів сталося велике обурення, але в той раз війни вдалося уникнути. В ту пору Микола Велимирович був вже в Англії. Він закінчує філософський факультет в Оксфорді, а докторську дисертацію захищає вже в Женеві французькою мовою.
Повернення на батьківщину
І ось повернення в Белград. Два дипломи, дві докторські ступені. Між тим його чекав не найтепліший прийом. Чиновники від освіти і метрополії не тільки не поспішають відчинити перед ним усі двері, але і не визнають його дипломів, змушуючи двічі доктора закінчувати 7 та 8 клас гімназії і здавати випускні іспити.
В цей період Микола Велимирович Сербський в третій раз опиняється на межі життя і смерті. Перший раз це сталося, коли його ще немовлям намагалися викрасти розбійники. Другий раз вже в шкільні роки його дивом врятував старшокласник, коли він вже захлинався в річці. І ось коли після прибуття в Белград він схоронив брата, який помер від дизентерії, то в результаті заразився сам. Після трьох днів перебування в лікарні лікар заявив, що стан його таке, що залишається сподіватися лише на Бога. Доктор Микола Велимирович поставився до цього абсолютно спокійно. Після шеститижневої жорстокої хвороби він повністю одужав.
Постриг у ченці
Прямо з лікарні він відправився в митрополію і заявив, що хоче виконати свою обітницю – прийняти постриг. Митрополит Димитрій відправив доктора Велимировича в найближчий монастир, де після двотижневого послуху він був пострижений 17 грудня 1909 року. Він отримав чернече ім’я Микола.
Великий дар проповідника
По Белграду давно йшла чутка, що доктор Велимирович володіє великим даром проповідника. Коли в столичній пресі з’явилися повідомлення про майбутню проповіді ієромонаха Миколая, все вище суспільство поспішила зайняти місця ще з раннього ранку. У День святого архідиякона Стефана в храмі зібралася вся белградська еліта. Люди слухали кожне слово проповідника, не приховуючи свого захоплення. Для багатьох слово Боже вперше пролунало тоді в усьому своєму небесному величі.
Після такого успіху митрополит Димитрій направив ієромонаха на навчання в Росію. Вже після перших академічних дискусій зі студентами і професорами молодий сербський вчений і богослов став відомим і в Петербурзі. Завдяки місцевому митрополиту Микола отримує можливість подорожувати по Росії. Знайомство з великою країною, її народом і святинями дало йому незмірно більше, ніж перебування в стінах академії. Під впливом Достоєвського та інших російських релігійних мислителів отець Микола починає розвивати ідею всечеловека на противагу сверхчеловеку Ніцше. Ієромонах Микола призначається молодшим викладачем Святославкой духовної семінарії.
Тепер з-під пера ієромонаха виходять великі за обсягом твори, які спочатку друкуються в журналах, а потім видаються окремими книжками. Микола продовжує вивчати філософію, богослов’я, мистецтво. Виступає з проповідями. Багато пише і активно бере участь у справі народного об’єднання. У 1912 році виходять його книги «Ніцше і Достоєвський» і «Підгорні проповіді». Нарешті з’явився проповідник, якого чекав 20 століття.
Участь у Першій Балканській війні
Взимку 1912 року починається Перша Балканська війна. Сербія разом з іншими православними країнами виступає за остаточне звільнення півострова від турецького ярма. Хоча він і не підлягав мобілізації, святитель Микола Велимирович Сербський разом з армією вирушає на фронт. Він не тільки підбадьорює і втішає народ, але сам особисто в якості добровольця-санітара надає допомогу хворим та пораненим. У 1913 році після переможних і успішних для Сербії воєн святий Архієрейський Собор, його учасники одностайно пропонують звести отця Миколая на спорожнілий престол єпископа. До загального здивування Микола заявляє, що не може прийняти цей вибір як в силу свого розуміння всієї відповідальності єпископського служіння, так і з-за нездорової обстановки, що склалася навколо.
1914 рік – виходить нова книга його Проповідей, що належать до часу Балканських воєн – «Понад гріха і смерті». Книга з’явилася у продажу безпосередньо напередодні Першої світової війни. Європейська цивілізація вступає в період важкої кризи, а перед Сербією постає питання про виживання. У перший же день мобілізації ієромонах святитель Микола Сербський Велимирович, роботи якого відомі в усьому світі, прибуває в Белград і надає себе у повне розпорядження військового командування. По закінченні військових дій батько Микола повертається в монастир.
Участь у пропаганді на користь Сербії
Небувалі успіхи на початку війни залучили до маленької балканської країні увагу всієї Європи. Коли на допомогу Австро-Угорщині прийшла Німеччина, для Сербії настали чорні дні. Реальної допомоги від армії Франції не було. У квітні 1915 року голова сербського уряду посилає отця Миколая в Англію з метою пропаганди на користь Сербії та сербської боротьби. Після Англії він відправляється в Америку, де вражає публіку своїми правдивими проповідями. Влітку 1915 року Микола повертається в Лондон. Величезні англійські собори не могли вмістити всіх бажаючих почути його виступи. Увійти можна було тільки за заздалегідь придбаним квитком. На знак визнання його сукупних праць на англійській землі архієпископ нагороджує його спеціальною грамотою і наперстным хрестом.
Владика Жичской і Охрідської єпархій
У березні 1919 року Святий Архієрейський Собор сербської православної церкви обрав Миколу єпископом Жичской єпархії, а пізніше в цьому ж сані він був відправлений в Охрід. Владика Миколай не був обділений почуттям гумору і вмів використовувати цю якість як при спілкуванні з людьми, так і в деяких своїх проповідях, щоб добитися більшої переконливості та сили впливу. Однак для сучасників він був насамперед винятковою і таємничою особистістю. Народ в Охриді його дуже любив і поважав. В період його перебування в Південній Сербії, теперішньої Македонії, одну за одною випускає Микола Велимирович книги: «Думки про добро і зло», «Охридський пролог», «Місіонерські листи», «Релігія інтелігенції», збірник пісень «Духовна ліра», «Війна і Біблія», «Царський заповіт». В Охриді владика багато зробив для відновлення старовинних монастирів. Тоді ж він розпочав будівництво церкви в рідному Леличе.
Після повернення в Жичську єпархії владика Микола негайно приступив до відновлення старих і будівництву нових храмів і монастирів. У нього з’явився ще один титул – владика-відновник.
Участь у Другій світовій війні
Коли німці в 1941 році окупували Югославію, владика Микола був поміщений під домашній арешт в монастир. Його постійно возили на допити. Горе, що спіткало сербський народ, залишило в серці владики незагойна рану. Різко погіршилося здоров’я, але на допитах він завжди стояв, хоча німецькі офіцери пропонували йому сісти. У монастирі владику відвідують священики і ченці, що викликає підозру у німців, і вони посилюють караули. Коли сестри виходять і заходять в келії з запаленими свічками, часові вирішують, що йдеться про таємну сигналізації. Однак обшук в монастирі не дає жодних результатів. Невідомо, чим би все це закінчилося, якби ієромонах Василь не привіз нагородний лист, отриманий владикою ще в 1935 році від самого Гітлера за відновлену німецьке військове кладовище часів Першої світової війни. Тоді допрашивавший владику генерал розпорядився відпустити його.
Взяття під варту і концтабір
На світанку 3 грудня 1943 року німецькі солдати увійшли в монастир прямо під час богослужіння і забрали владику Миколая Сербського. Там владику чекав справжній тюремний режим – без права відвідувань, без дозволу покидати подвір’я, перетворене у місце ув’язнення. Тільки в неділю і по великих святах в’язня допускали в монастирський храм і дозволяли служити літургію.
У вересні 1944 року німці відправили владику в концтабір Дахау в товарному вагоні. Великі були страждання сербського народу під час Другої світової війни – масові страти, величезні жертви, понесені в боротьбі з окупантами, а вищий ієрарх сербської церкви нудився в концтаборі. Хворий і змучений, він ділив долю інших в’язнів. Незабаром його перевели в тюремний лазарет. Але все ж численні клопотання увінчалися успіхом – владика покидає табір і під конвоєм направляється на лікування в Баварію, а потім до Відня.
Довгі роки еміграції
Говорячи про життєписі святителя Миколая Сербського, не можна не зупинитися на важких останніх роках життя. Після розгрому фашистів владика Микола обирає тернистий шлях еміграції. У 1946 році з сильно підірваним здоров’ям він прибуває в Америку, все далі від рідної Сербії. У перший же рік святителю Миколаю присуджується ступінь доктора богослов’я Колумбійського університету. Не тільки православні християни, але і інші конфесії в Америці вважають владику Миколая апостолом і місіонером Нового Світу. Він продовжує літературну та проповідницьку діяльність.
Пізніше Микола видаляється в російський монастир Святого Тихона. Там він викладає в духовній семінарії, потім стає її ректором. Підтримує зв’язок із співвітчизниками на батьківщині – пише листи, підбадьорює, повчає, посилає допомогу. Своєму племіннику він пише: «Я не можу жити і мовчати. На батьківщині мені цього не дозволять, а для в’язниці я вже занадто старий». Багато в Сербії його вже забули, але комуністи продовжують іменувати його зрадником і ворогом народу. Громадянства соціалістичної Югославії він був позбавлений з перших же днів.
Книги святителя Миколи Сербського читають потайки. Владика пише і проповідує до останньої години свого земного життя. У неділю вранці 18 березня 1956 року в монастирі Святого Тихона під час молитви перед Божественною літургією святитель Микола Велимирович мирно відійшов до Господа. Весь світ попрощався з великою особистістю.
