Шанування князів Бориса і Гліба
Влітку 1019 року великий київський князь Ярослав Мудрий починає пошуки тіла свого молодшого брата Гліба. Він посилає в Смоленськ священиків, які дізнаються, що на березі річки часто видно красиве сяйво. Знайдене тіло молодого князя перевозять у Вишгород і ховають поряд з останками Бориса. Місцем їхнього поховання стала стара дерев’яна церква святителя Василія, збудована в честь свого святого ще їх батьком, князем Володимиром.
Через деякий час люди стали помічати незрозумілі явища, що відбуваються на могилі братів. Всі стали бачити світло і вогонь, чути спів ангелів, а коли один з варягів ненавмисно наступив на могилу, звідти вирвалося полум’я і обпалило ноги осквернителю.
Через деякий час трапився в старій церкві пожежа, та вона згоріла дотла. Але серед вугіль залишилися недоторканими вогнем всі святі ікони та церковне начиння. Тоді зрозуміли парафіяни, що це діє заступництво братів-князів Бориса і Гліба. Ярослав доповів про диво митрополиту Іоанну I, і владика приймає рішення про розтині гробниці.
Побудували на місці старої церкви маленьку каплицю і перенесли туди знайдені мощі, які виявилися нетлінними.
Два нових дива, виправлення кульгавості і прозріння сліпого, переконують самих недовірливих у святості княжих мощей. Тоді приймається рішення про будівництво нової церкви, куди у 1021 році і помістили, нарешті, мощі святих Бориса і Гліба. Нова, зведена на місці старої церква була освячена на честь князів і стала іменуватися Борисоглібській. А самі князі були канонізовані при великому князі Ярославі Мудрому і митрополита Івана I 24 липня 1037 року в Київській єпархії.
За церковним законам процес канонізації святих проводиться в три етапи. Другий етап відбувається у 1073 році, коли мощі святих переносять у нову церкву, збудовану натомість вже постарілої колишньою. З цього моменту починається процес прославлення мучеників-страстотерпців Бориса і Гліба.
