Загибель Бориса
Тим часом сини князя Володимира Борис і Гліб моляться про душу померлого батька. Борис з військом повертається з невдалого походу і дізнавшись про смерть Володимира, зупиняється на річці Альті, що в одному дні шляху до Києва. Гонець, який приніс сумну вістку, повідомив також про захоплення престолу Святополком. Обурені воєводи, вірна дружина князя Володимира, стали кликати Бориса в похід на самозванця і силою відбити у нього Київ. Борис відмовився від їх допомоги, і вони залишили його.
Здогадуючись, яка йому судилася доля, молодий князь приймає рішення не противитися долі. Не бажаючи проливати братню кров, він відмовляється від самозахисту. Так Борис розумів Христові заповіді.
Двадцятип’ятирічний Борис, чекаючи своїх убивць, провів усю ніч у молитві. Вранці в його намет увірвалися послані Святополком Окаянним люди і закололи його списами. Вони завернули тіло князя в намет і повезли в столицю як доказ виконаного наказу. Але по дорозі стало ясно, що Борис ще дихає. Тоді два найманих варяга добили його мечами.
Тіло Бориса було таємно поховано в п’ятнадцяти верстах від Києва, у Вишгороді, біля старої дерев’яної церкви святителя Василя Великого.
