Дитинство як основа дорослішання
“Всі ми родом з дитинства” – ця знаменита фраза великого французького письменника Антуана де Сент-Екзюпері правильно розкриває спогади людини і його відношення до навколишньої дійсності з моменту дорослішання до смерті. Психоаналіз говорить про те ж не так романтично, розділяючи фази дитинства у відповідності з основними моментами розвитку на кожному віковому етапі. Автором психоаналітичної теорії дитячого розвитку є німецький невролог, психіатр і психоаналітик Зігмунд Фрейд. Саме в його працях була структурована психіка і доведено, що основний вплив на розвиток людини впливає інша людина, безпосереднім чином пов’язаний з вихованням і навчанням зростаючої особистості. Роботу Фрейда в цьому напрямку продовжила його дочка Анна. Особливістю її роботи було рішення про те, що результатом конфлікту між внутрішніми інстинктивними потягами дитини та обмежувальними вимогами до нього зовнішнього соціального оточення стають грані характеру індивіда. Дитяча психіка розвивається як наслідок поступової соціалізації дитини, причому на кожному періоді засвоюється поняття про те, що бажане задоволення не завжди збігається з реальними вимогами соціуму. Завдання батьків і вихователів, а також вчителів сприяти більш сглаженному сприйняття реальності, якісно доносячи до дитини певні вимоги і прищеплюючи навички життя в суспільстві таким чином, щоб психіка дитини не страждала від невідповідності “хочу” і “можна”.
Психоаналітична теорія розвитку людини – тривала, донині не безупинна робота психологів, психіатрів, психоаналітиків. Наукове початок було дано Зигмундом Фрейдом, продовжено його учнями і послідовниками. Сьогодні багато суперечок викликають деякі аспекти цього вчення, але у багатьох методиках роботи з виявлення та лікування психічних відхилень і захворювань теорія психоаналізу успішно застосовується.
