Важкі роки
1918 рік почне заповнювати сумні сторінки в біографії Павла Григоровича Чеснокова. Соціалістична революція скинула «гніт царизму» і практично відмовилася від усіх традицій, властивих царської Росії, з забороною релігійних переконань, закриттям храмів і розпуском церковних колективів почала підходити до заходу і кар’єра Чеснокова як композитора.
Сам майстер нерозривно пов’язував своє життя і творчу концепцію з православною вірою, і зараз, позбавлений можливості творити і працювати у звичному руслі, був змушений змінити своє життя, не зрадивши при цьому свої принципи.
Перший час диригент продовжує працювати, на свій страх і ризик, організовуючи концерти академічної музики і беручи участь у богослужіннях, абияк збираючи хори з залишилися в Москві півчих, проте з часом все більше і більше близьких Павлу Григоровичу людей переїжджали в інші країни, залишаючи його сам на сам зі своєю нелегкою ношею. У 1919 році брат композитора, Олександр Чесноков, емігрує в Париж, проте сам диригент відмовляється разом з ним залишати Батьківщину, залишаючись вірним своїм релігійним переконанням і відданим патріотом країни.
