Концентрація озону в атмосфері нестабільна – це факт. Кліматичні явища все частіше піддаються впливу людини. Озоновий шар над високими широтами Південного півкулі тонше середніх значень по планеті – з цим важко посперечатися. Рівень онкологічних захворювань серед австралійців вище, ніж у жителів інших територій – теж безперечне ствердження.
Як з фактів народжуються міфи? Чому вірити? Спробуємо розібратися.
Рятівний озон
Озоновий шар в атмосфері Землі становить всього 3 %. Але саме завдяки йому все живе на нашій планеті отримало шанс на існування. Це «обладунки Бога», що захищають нас від убивчого ультрафіолетового випромінювання. Сонце несе з собою і життя, і смерть одночасно. Визначальною тут є концентрація.
Молекула озону складається з трьох атомів кисню. Утворитися ця молекула може в результаті різних хімічних процесів. Найчастіше в природі це відбувається, коли молекула кисню піддається впливу ультрафіолету. Головне тут – довжина хвилі. На висоті 15-20 км від поверхні землі молекули кисню, що знаходяться в атмосфері під впливом ультрафіолетового випромінювання з певною довжиною хвилі, розпадаються на атоми кисню. З них утворюються молекули озону. І вже вони, в свою чергу, поглинаючи хвилі ультрафіолету іншої довжини, знову перетворюються в кисень. І цикл запускається знову.
Озоновий шар постійно відновлюється. Для існування йому необхідний кисень і ультрафіолетове випромінювання, на концентрацію та інтенсивність яких ми не можемо впливати.
Чому озонова діра над Австралією так називається?
Вміст озону в атмосфері вимірюється в одиницях Добсона. Середній показник на планеті – близько 300. Критично низьким або аномальним вважається значення нижче 220 одиниць. Ділянки атмосфери з такими показниками називають «дірою». Це публіцистичний образ, ніякої діри в атмосфері, звичайно, немає.
Вивчення озонового шару розпочалось у 1912 році, коли він був описаний Шарль Фабрі та Анрі Буиссоном як частину стратосфери. Вперше аномальне явище, яке ми називаємо озонової дірою над Австралією, було виявлено в 1957 році. Тоді ця новина пройшла непоміченою. Через майже тридцять років, в 1985 році, група вчених під керівництвом Джо Фармена опублікувала результати своїх досліджень атмосфери над південним полюсом. Озонова діра над Австралією і Антарктидою в той час мала діаметр 1 000 км і була дорівнює за площею території США. Світ сприйняв це як екологічну загрозу. За тридцять років спостережень концентрація озону не перевищувала 220 одиниць Добсона і падала до 80 одиниць. У тому ж 1985 році Шервуд Роуланд і Маріо Моліна довели руйнівну дію хлору на молекули озону.
І світ почав боротися за збереження озонового шару Землі, тим більше що озонова діра над Австралією і Новою Зеландією виявилася не єдиною. Аномально низький вміст озону було зафіксовано в північних і помірних широтах Земної кулі. Над Арктикою площа озонової діри визначена в 15 млн км2 – не набагато менше, ніж над Антарктидою. «Ворогом» було оголошено все, що яким-небудь способом могло викидати хлорфторвуглеці в атмосферу – холодильники і аерозолі.
У 1987 році був підписаний Монреальський протокол про охорону озонового шару. За останні 30 років викиди шкідливих речовин в атмосферу скоротилися у 8 разів. До кінця століття австралійська озонова діра залишиться в пам’яті людства як приклад його нерозумного ставлення до природи.
Озонові діри були, є і будуть
Існує альтернативна точка зору. Частина вчених вважають існування озонової діри природним кліматичним явищем, яке виникає в атмосфері над будь-якою територією. Тільки в північних і помірних широтах тривалість «життя» дірки не перевищує двох тижнів, а озонова діра над Австралією по 3-6 місяців утримує мінімум значень концентрації озону.
Аргументи на користь невинуватості людини в появі озонових дірок наступні:
Конкурентні війни
Вперше про руйнівний вплив людини на озоновий шар заговорили наприкінці 70-х років. Під удар потрапили надзвукові літаки цивільної авіації. Військова техніка при цьому не згадувалася. Винуватцем тоді призначили оксиди азоту – продукт горіння палива надзвукових літаків.
Це час становлення та розвитку трансатлантичних цивільних перельотів. За лідерство на цьому ринку боролися компанії «Боїнг», «Конкорд», КБ «Туполєва». Дві останні організації робили ставку на надзвукові літаки. В результаті цієї кампанії в ряді країн ухвалили закон про заборону цивільних надзвукових перельотів. «Боїнг» став практично монополістом – про озоновий шар на час забули.
Наступну хвилю інтересу до цього шару атмосфери запустила, як вважають багато хто, компанія «Дюпон» – виробник дорогих хімічних реактивів. За тридцять років дешевий хлорфторфреон був практично скрізь замінений на дорогий фторфреон. «Дюпон» з великим відривом лідирує серед виробників фторорганікі.
Якої б точки зору ви не дотримувалися, вся ця історія корисна в одному: перш ніж щось змінювати, треба задуматися про наслідки.
