Романтичний пейзаж у літературі

Пейзаж – жанр образотворчого мистецтва, основним об’єктом якого є зображення природи як у природному, так і в зміненому людиною вигляді. У літературі ж автор використовує зображення природи як образного вираження власного задуму. Щоб краще розібратися в особливостях романтичного пейзажу у літературі, необхідно зрозуміти філософію такого напрями, як романтизм.

Романтизм

Романтизм – це ідейний і художній напрям у культурі кінця XVIII – початку XIX століття. Даний напрямок характеризується утвердженням особливої цінності духовного і творчого життя особистості, зображенні сильних і свавільних персонажів, одухотворяющей та цілющої сили природи. У вісімнадцятому столітті романтичним називали усе, що можна пояснити, мальовнича і здатна існувати тільки на сторінках книг. У дев’ятнадцятому столітті романтизм втілився в новий напрям, яке стало повною протилежністю класицизму.

Романтизм приходить на зміну епосі Просвітництва і збігається з початком промислової революції (винахід парової машини, паровоза, пароплава, фотографії і так далі). Якщо попередній період культури характеризувався культом розуму, то нова ера затвердила протилежний – культ почуття, всього природної людини. Романтизм, який прагнув відновити зв’язок людини з природою, став поштовхом до появи та розвитку туризму, альпінізму, пікніків.

Романтизм в зарубіжній літературі

Романтизм зародився в Німеччині завдяки колі письменників і філософів йенской школи (групі діячів романтичного руху). Філософія цього напряму була систематизована у працях Ф. Шлегеля та Ф. Шеллінга. Надалі німецький романтизм вирізняється особливим інтересом до міфологічних, казкових мотивів. Це отримало особливе вираження у творчості братів Грімм, Гофмана і в ранніх творах Гейне.

Англійський романтизм багато чого перейняв від німецького. Першими англійськими представниками романтизму прийнято вважати поетів “Озерної школи” Вордсворта й Кольриджа, які встановили теоретичні основи напрямку, надихнувшись працями і філософією перших романтиків. Англійський романтизм характеризується особливим інтересом до проблем суспільства: протиставлення буржуазного суспільства старих відносин, оспівування природи і простих почуттів. Яскравим представником англійського романтизму Байрон вважається, чия творчість пронизана темою боротьби і протесту сучасного світу, уславлення свободи та індивідуальності. До англійського романтизму також відноситься творчість Шеллі, Джона Кітса і Вільяма Блейка.

Дивіться також:  Архітектура Венеції: історія, опис, стилі, фото

Романтизм в російській літературі

Прийнято вважати, що в російській літературі романтизм вперше з’являється у творчості В. А. Жуковского. Російський романтизм відрізняється свободою від умовностей класицизму, створенням балад і романтичної драми. Твори цього напряму стверджують нове уявлення сутності і значення поетів, їх творчості, визнається не тільки самостійність, але й засіб вираження вищих цілей, прагнень людини.

До російським поетам-романтикам відносяться К. Н. Батюшков, Е. А. Баратинський, ранній А. С. Пушкін. Вершиною романтизму в літературі вважається творчість М. Ю. Лермонтова.

Особливості романтичного пейзажу

Пейзаж в літературі романтизму служить не тільки засобом створення світу, протилежної реальності, але і відповідає характеру головного героя, сповненого страждань, меланхолії, надій і бунту. Більш того, зображення природи в літературних творах початку дев’ятнадцятого століття служить засобом вираження центральної теми ідейно-художнього напряму – боротьба мрії і реальності. Також є символом душевного потрясіння і в деякій мірі відтіняє внутрішній стан персонажа.

Яскравим прикладом використання романтичного пейзажу як засобу виразності може послужити поема М. Ю. Лермонтова “Мцирі”.

Головний герой тікає з монастиря під час грози – свідоцтво волелюбних прагнень персонажа. Природа Кавказу служить відображенням світу героя, його характеру, вона також необузданна, непохитна, вільна.

Використання грози в описі пейзажу в літературі доби романтизму є символом свободи і непохитності.

Втеча для головного героя поеми є не тільки звільненням від монастирського полону, але і початком втілення його цілей – повернення додому, набуття душевного спокою. Хоч йому і не вдалося повернутися додому, але юнак вперше за все своє життя пізнав свободу. Поранений барсом і знаходиться на смертному одрі головний герой не шкодує про свою долю, адже він зміг вирватися з сірих стін своєї клітки, пізнати красу навколишнього світу, природи, хвилинної, але все-таки незалежності.

Дивіться також:  Що таке «бомбила»? Відображення образу в кінематографі – фільм і серіал