Організація проведення
Під науковим напрямком розуміють наука або комплекс наук, в яких проводиться це дослідження. Існують технічні, біологічні, соціальні, фізико-технічні, історичні та інші галузі та напрями. Структурно організація наукових досліджень включає в себе 5 основних етапів:
- виникнення труднощі та проблеми;
- висунення первісної здогади й гіпотези;
- проведення теоретичних досліджень;
- перевірка на практиці – проведення експерименту;
- формулювання висновків і рекомендацій.
Таким чином, процес організації наукового дослідження є вивченням явища при використанні наукових способів і дій, аналізом впливу на нього різних причин, а також взаємодії різних явищ з метою отримання користі для науки і практики з максимальним ефектом.
Основні методи
Однією з важливих особливостей наукового пізнання є організація проведення наукового дослідження і впровадження специфічних способів дослідження. Метод – це єдність прийомів і способів роботи, встановлених правил. Дослідження способів пізнання і практичної роботи є завданням спеціальної дисципліни – методології дослідження. У методиці наукового дослідження існує два рівня пізнання:
- емпіричний (спостереження і досвід, групування, систематизація та опис експериментальних підсумків);
- теоретичний (відбір закономірних наслідків з них, зіставлення різних гіпотез і теорій).
Рівні організації науково-практичного дослідження розрізняються по ряду характеристик:
- по предмету (емпіричне дослідження сконцентровано на явищах, теоретичне – за фактом);
- за засобами та інструментами знань;
- за способами дослідження;
- по природі набутих знань.
Одночасно обидва види дослідних робіт органічно взаємопов’язані в єдиній структурі.
Відштовхуючись від універсальності використання, виділяють наступні групи організації проведення наукового дослідження і їх способів:
- загальнонаукові методи, що використовуються фактично у всіх науках;
- особисті або особливі методи, відповідні для деяких областей практики;
- способи, що представляють собою прийоми, які були розроблені для вирішення певної труднощі і завдання.
Загальнонаукові методи використовуються в теоретичних і емпіричних роботах. Вони включають аналіз і синтез, індукцію і дедукцію, аналогію і моделювання, логічні й історичні методи, абстракцію і специфікацію, системний аналіз, формалізацію, створення теорії і т. д.
Аналіз – це метод організації наукового дослідження, що полягає в вивченні об’єкта способом його інтелектуального або практичного розчленування на складові елементи (частини об’єкта, його властивості, відносини).
Синтез – це спосіб дослідження об’єкта в цілому, в єдності і зв’язку його частин.
Індукція – це метод організації наукового дослідження, при якому загальний висновок про ознаки множини елементів робиться на базі дослідження цих ознак у частини елементів множини.
Дедукція – спосіб логічного мислення від загального до приватного, іншими словами, спочатку досліджують стан об’єкта в цілому, а потім його складових частин.
Аналогія (порівняння) – це спосіб, при якому на базі схожості об’єктів за деякими ознаками робиться висновок про їх подібність за іншими характеристиками.
Моделювання – дослідження об’єкта методом створення і аналізу його копії.
Принципове місце в рамках досліджень займають логічні й історичні методи.
Історичний варіант дозволяє вивчити поява, формування і розвиток дій і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв’язків, закономірностей і суперечностей.
Абстракція – це спосіб абстрагування від ряду параметрів і відносин досліджуваного явища, що не є значними для цього дослідження, при одночасному виділенні основних параметрів і відносин.
Конкретизація – це метод аналізу об’єктів в усій їх універсальності, в якісному різноманітті реального існування.
Системний аналіз – дослідження об’єкта як сукупності частин, які формують загальну систему.
Формалізація – це спосіб дослідження об’єктів методом подання їх частин у вигляді особливих символів, наприклад, уявлення промислових витрат за формулою, в якій статті витрат відображені за допомогою символів.
Крім того, останнім часом виникли інші методи наукового дослідження, такі як узагальнення (формування загальних параметрів і характеристик об’єктів), систематизація (поділ всіх досліджуваних об’єктів на певні групи в узгодженні з певним ознакою), статистичні способи (визначення середніх, які характеризують весь набір досліджуваних об’єктів).
Конкретно-наукові (приватні) методи дослідження є спеціальними методами конкретних наук, наприклад, економічних. Ці способи створюються в залежності від цільової функції. Вони характеризуються проникненням в аналогічні галузі науки (наприклад, способи фінансового вивчення, які були розроблені на базі обліку та статистики), що виходять за межі області знань, де вони були сформовані.
Основні емпіричні методи містять у собі: спостереження, досвід, опис (закріплення інформації про об’єкти природним або штучним варіантом); вимірювання (зіставлення об’єктів з будь-яких властивостей або характеристик). У рамках емпіричного рівня наукового пізнання найчастіше вживаються такі методи, як спостереження і досвід.
Спостереження являє собою цілеспрямоване дослідження явищ і дій без конкретного втручання в їх розвиток з урахуванням завдань наукового дослідження. Зазвичай спостереження вживається в тих ситуаціях, коли втручання у досліджуваний процес не потрібно або нереально. Експеримент – це спосіб дослідження, при якому явища досліджуються в підконтрольних умовах. Він зазвичай проводиться на базі теорії або гіпотези, яка визначає постановку задачі і трактування результатів.
Головне завдання експерименту – перевірка теоретичних положень (доказ робочої гіпотези), а також більш широке і глибоке дослідження теми. Залежно від специфічності поведінки розрізняють кілька типів експерименту:
- якісний (визначення наявності або відсутності явищ, які були запропоновані гіпотези);
- вимірювальний (кількісний) – визначення числових характеристик процесу, явища;
- уявний варіант;
- соціально-економічний експеримент проводиться в цілях оптимізації управління.
