Заколот Чехословацького корпусу: причини, дата, хронологія подій та наслідки

Військові дії, що охопили в травні 1918 року значну територію Уралу, Поволжя, Сибіру і Далекого Сходу, багато істориків розглядають як початок повномасштабної Громадянської війни, перекинувшейся потім на більшість районів Росії. Поштовхом до них послужив заколот Чехословацького корпусу, сформованого в період Першої світової війни з полонених чехів і словаків, які висловили добровільне бажання битися проти Німеччини та Австро-Угорщини. Цей епізод вітчизняної історії донині викликає чимало суперечок у наукових колах і дає привід для самих суперечливих висловлювань.

Створення Чеської дружини

Перш ніж перейти до розмови про заколот Чехословацького корпусу, зупинимося коротенько на передумовах освіти на території Російської імперії цього військового формування. Справа в тому, що в період, що передував Першій світовій війні, землі, споконвіку належали чехам і словакам, що перебували під владою Австро-Угорщини, і, скориставшись початком масштабних військових дій в Європі, ті розгорнули широку національно-визвольну боротьбу.

Зокрема, патріотично налаштовані емігранти, які проживали на території Росії, неодноразово зверталися до Миколи I з проханнями про сприяння у звільненні їх батьківщини від окупантів. У кінці 1914 року, йдучи назустріч такого роду побажанням, государ прийняв рішення про створення з їх числа особливої «Чеської дружини». Саме вона стала попередницею сформованого в 1917 році Чехословацького корпусу, заколот якого зіграв роль іскри в пороховій бочці післяреволюційної Росії.

У 1915 році Чеська дружина, перетворена в полк імені Яна Гуса, налічувала 2200 чоловік і відважно билася в Східній Галичині. Її склад активно поповнювався за рахунок перебіжчиків, а також потрапили в полон солдатів і офіцерів австро-угорської армії. Через рік полк розрісся до масштабів бригади загальним складом 3500 військовослужбовців.

Ініціатива країн-союзниць

У цей же період в Парижі з числа ліберально налаштованих емігрантів була створена політична організація, названа Чехословацьким національною радою (ЧСНС). Сталося це за ініціативою країн-союзників Росії в Першій світовій війні, які побоювалися її постійно зростаючої ролі у формуванні Чехословацької держави.

Головою ради став відомий емігрантський активіст − Томаш Масарик, згодом обраний першим президентом Чехословаччини. Крім нього, до складу керівництва ввійшли такі відомі політичні діячі, як генерал французької армії Мілан Штефаника (чех за національністю), вчений-астроном Йозеф Дюрих, Едвард Бенеш (також став згодом президентом) і ряд інших відомих в той час осіб.

Дивіться також:  Який об'єм займають 100 моль ртуті? Два способу розв'язання задачі

Очолюваному ними раді належить зіграти важливу роль у долі Чехословацького корпусу, але про це буде розказано нижче. Зараз же відзначимо, що, прагнучи до створення незалежної чехословацької держави, його члени з перших днів стали домагатися дозволу урядів країн Антанти на формування власної армії і включення до її складу національних збройних формувань незалежно від того, на чиєму боці вони воювали.

У складній ситуації

Після Лютневої революції 1917 року військовослужбовці Чехословацького корпусу, дислоцировавшегося на території Росії, висловили лояльність до Тимчасового уряду, призывавшему продовжувати війну до перемоги, що відповідало їх інтересам. Однак після жовтневого збройного перевороту вони опинилися в складній ситуації – більшовики, як відомо, прагнули до укладення миру з колишніми ворогами. Це призвело до конфлікту, вылившемуся через кілька місяців у відкритий заколот Чехословацького корпусу.

Заява президента Франції

У перші ж дні після захоплення влади уряд більшовиків отримало від чехословацьких військових запевнення нейтралітет і невтручання у політичні події, що охопили країну. Тим не менше частина їх солдатів, розквартированих в Києві, підтримала юнкерів під час вуличних боїв з загонами робітників, що послужило приводом для недовіри до всього корпусу і наростання конфлікту. З певною часткою умовності ці події прийнято називати 1 заколотом Чехословацького корпусу, хоча тоді взялося за зброю лише незначна кількість військовослужбовців.

Масло у вогонь підлили члени Чехословацької національної ради (ЧСНС) – тієї самої емігрантської організації, мова про яку йшла вище. За їх клопотанням президент Франції Пуанкаре визнав корпус, сформований з їх співвітчизників і перебував тоді на Півдні Росії, іноземним легіоном французької армії і виступив із заявою, зажадавши його негайної переправлення до Європи.

Передумови Чехословацького заколоту 1918 року

Вимоги французьких влади могли б послужити мирного вирішення конфлікту, але події стали розгортатися в іншому напрямку. Головна складність полягала в тому, що для їх виконання потрібно перемістити з території Росії близько 40 тис. легіонерів, категорично відмовилися роззброюватися, а це було чревате самими непередбаченими наслідками.

В той же час обстановка, що передувала початку Громадянської війни, сприяла прагненню противоборствовавших сил залучити на свою сторону настільки численний військовий контингент і перешкодити йому покинути Росію. Як більшовики, створювали в ті дні Червону армію, так і білогвардійці, спішно стекавшиеся на Дон, намагалися схилити чехів і словаків до участі в майбутніх боях на своїй стороні. Перешкоджали їх евакуації та уряди країн Антанти, які розуміли, що, опинившись у Європі, легіонери неминуче виступлять проти них.

Дивіться також:  Латвія — це держава в Північній Європі: опис, міста, історія і сучасність

В обстановці передгрозовий

Самі іноземні військовослужбовці всіма силами прагнули покинути Росію, але неодмінно з зброєю в руках для продовження розпочатої ними національно-визвольної боротьби. На своєму шляху вони зустрічали протидії різних політичних сил, що посилюються ворожим ставленням до них з боку місцевого населення. Подібна ситуація послужила нагнітанню напруженості в їх рядах і, як результат, спровокувала в травні 1918 року Чехословацький заколот.

Початок повстання

Детонатором послідували потім подій став, здавалося б, малозначний випадок – конфлікт на побутовому грунті між расквартированными в Челябінську легіонерами і перебували там же полоненими угорцями. Виник через дрібницю, він завершився кровопролиттям і привів до того, що кілька його учасників були заарештовані міською владою. Порахувавши це спробою перешкодити їх від’їзду, легіонери прийняли рішення порвати з новим урядом, і силою прориватися на батьківщину. Більшовики ж продовжували наполягати на їх повне роззброєння.

У той період Червона армія ще тільки створювалася, надати серйозну протидію бунтівникам було нікому. При першій же спробі роззброїти їх, розпочатої 18 травня 1918 року, було активний опір і пролилася кров, що ознаменувала початок Чехословацького заколоту і Громадянської війни, пожежа якої став поширюватися з небувалою швидкістю.

Військові успіхи повстанців

За короткий термін в руках повстанців і що приєдналися до них противників радянської влади виявилися такі великі міста, як Челябінськ, Іркутськ і Златоуст. Трохи пізніше ними були захоплені Петропавловськ, Омськ, Курган і Томськ. В результаті боїв, що розгорілися поблизу Самари, був відкритий шлях через Волгу. Крім того, урядові війська несли тяжкі втрати на територіях, прилеглих до Транссибу. Вздовж всієї цієї залізничної магістралі скасовувалися більшовицькі органи влади, і їх місце займали тимчасові комітети самоврядування.

Легіонери, які стали мародерами

Однак їх військовий успіх виявився нетривалим. Дуже скоро, зазнавши ряд нищівних поразок від частин Червоної армії, що завершила до того часу основний етап свого формування, учасники Чехословацького заколоту були змушені залишити завойовані раніше позиції, які вони, втім, і не намагалися утримувати.

Дивіться також:  "Помочі" або "допомогти"? Потрібен м'який знак?

До цього часу їх дії, що носили раніше політичний характер, набули явно кримінальний забарвлення. Ешелони, в яких легіонери намагалися піти подалі в тил, були наповнені награбованим у мирного населення добром, а своїми звірствами на завойованих територіях вони перевершили навіть колчаківських катів. Згідно з історичними даними, заколотники вивезли з собою не менше 300 залізничних складів різних цінностей.

Шлях на схід

Відомо, що з урахуванням обстановки, що склалася на той час на фронтах Громадянської війни, у легіонерів було лише два шляхи виходу з Росії. Перший – через Мурманськ і Архангельськ, але він був пов’язаний з ризиком стати мішенню для німецьких субмарин і опинитися на морському дні разом з усіма трофеями. Від нього учасники Чехословацького заколоту відмовилися і вирішили другий – через Далекий Схід. Цей маршрут, при всіх незручностях, пов’язаних з його довжиною, був менш небезпечний.

Вздовж залізної дороги, по якій рухалися на схід ешелони легіонерів, в тому ж напрямку відступали і розбиті частинами Червоної армії війська Колчака − це був нескінченний потік людей, обессиливших від голоду і тривалого переходу. Їх спроби захопити вагони неминуче закінчувалися запеклими перестрілками.

Цікаво відзначити, що, просуваючись до гаваням Далекого Сходу, легіонери захопили вісім ешелонів, які були в особистому розпорядженні Колчака, залишивши йому лише один вагон. Передбачається, що тоді ж в їхніх руках опинився і золотий запас, про долю якого згодом будувалися різні припущення. Самого Верховного правителя вони деякий час тримали в заручниках, а в 1920 році видали радянський владі в обмін на надані для їх відправки морські судна.

Від’їзд, що розтягнувся на рік

Відплиття легіонерів з портів Далекого Сходу розтягнулося майже на рік через їх численність. На початку Чехословацького заколоту кількість його учасників становило приблизно 76,5 тис. осіб. І навіть з урахуванням того, що близько 4 тис. з них, згідно зі статистикою, загинули в боях або померли від хвороб, морякам довелося вивезти величезна кількість людей.