Роль вчителів у шкільних конфліктах
Провідні ролі в будь-яких шкільних конфліктах відводяться, безумовно, дорослим. Вчителям і батькам. На початку конфлікту завжди видно, що з’являється лідер-призвідник конфлікту і дитина-ізгой у своєму класі. Ознаки майбутніх проблем у спілкуванні учнів можуть заздалегідь підказати дорослим правильну тактику поведінки в умовах зародження конфлікту.
Вчитель проводить з класом велику кількість часу, у нього є можливість спостерігати, відзначати, говорити, розмірковувати, карати і заохочувати. Вчитель може безпосередньо впливати на кожного учасника колективу.
Будь-який конфлікт уважний учитель може засікти в самому початку і відразу зробити спроби для його усунення:
- вивести конфлікт у відкриту форму, обговорити його з учнями і зайняти позицію проти гонінь;
- ініціювати колективні обговорення для дозволу конфлікту, поговорити про лідерів та ізгоїв у школі;
- особисто підтримати учня-ізгоя, запропонувавши йому проявити себе в шкільному навчанні або дозвіллі і заохотити за успіхи, поставити ці успіхи в приклад класу;
- влаштувати “дні добрих справ”, коли діти повинні для кожного члена колективу зробити щось хороше.
Вчителі, безумовно, допускають помилки. В умовах нестачі часу або байдужості до процесу виховання учнів, викладач не завжди здатний і готовий втручатися у дитячі конфлікти, а іноді може мимовільно підтримати починається цькування.
Наприклад, карати за провини, не розбираючись в причинах. Як правило, винних виявляється непопулярний учень – у нього до того моменту вже створено певне негативне амплуа, яке охоче підкреслюють для вчителя лідери колективу. Або, наприклад, учитель схильний вірити улюбленцям і не вірити непопулярним учням в силу власних особистісних уподобань.
Окремо варто зупинитися на ситуації, коли ізгой в класі з’являється з подачі самого вчителя. Це відбувається, коли вчитель в якості міри покарання стимулює весь клас показати учневі, що той неправий. У вигляді оголошення бойкоту, ігнорування, демонстративного виставлення поганих оцінок або регулярних вимог “дати щоденник для зауваження”. У цьому випадку вчитель безпосередньо не стає агресором, але неформально дає лідеру класу дозвіл на цькування. Результат подібної поведінки плачевний, бо як клас сприймає таку тактику за правильну, адже вона запропонована авторитетною особою.
