Зона комфорту – зручна пастка
Зона комфорту людини – це область його залежності, обмежена рамками сприйняття зовнішніх умов як «зручних» і «незручних». Все, що складає «зручності» життя індивіда, вписане у внутрішню область кордонів, те, що здається неприйнятним або «незручним», становить велику зовнішню територію.
Перебуваючи всередині зони комфорту, людина практично не помічає того, що його життя рухається по замкнутому колу від задоволення однієї примітивної потреби до іншої. Звичний шлях зручний своєю передбачуваністю, а якщо і можливі які-небудь поступки на користь якісного зміни того чи іншого рутинного обставини, то майже завжди це відступ у глибину зони, а не крок до її зовнішніх кордонів. Так, заглиблюючись усе далі в власне поняття про стабільність, людина поступово атрофує в собі здатність до позитивних якісних змін.
Небажання вчитися («мені і так добре»), створювати сім’ю («з ними одні проблеми»), вийти з болота ліні («завжди встигну») – все це привабливі пастки, створені самою людиною і впроваджені ним же несвідомі процеси мислення. Навмисне позбавлення себе цих рис, що вже встигли злитися воєдино з особистістю людини – важка та копітка праця, яка, тим не менш, може привести до позитивного результату.
Кожна людина, навіть самий закостенілий у своїх звичках, час від часу відчуває потребу зробити щось незвичайне, те, що разом переверне його уявлення про нормальність і підносить його над «вчорашнім Я». Психологи радять ні в якому разі не ігнорувати цей порив і скористатися ним як відправною точкою на шляху поступового позбавлення від зручною, але такої підступної зони комфорту.
