На хресній дорозі
Прихід до влади більшовиків, які вчинили в жовтні 1917 року збройний переворот, і намагалися підмінити своєю ідеологією віру батьків, з’явився трагедією для всієї Руської православної церкви. Не обійшли стороною біди і церква Спиридона Триміфунтського, в якій протягом багатьох десятиліть духовно зміцнювалися російські воїни перед тим, як постояти за Вітчизну на полі брані. Бійцям Червоної армії не вимагалося Божого благословення – їм цілком вистачало «живого слова Ілліча», посулившего і землю, і волю, і прихід світлого майбутнього.
Оскільки храм перестав бути полковим, а закрити його відразу не зважилися, то тимчасово приписали до ораниенбаумскому собору Архангела Михаїла, побудованому в 1913 році з нагоди святкування 300-річчя Дому Романових. Кількома роками пізніше храм перейшов у відання настоятеля Пантелеймонівській церкві, що входила до складу палацового комплексу, а на початку 30-х, коли по країні одна за одною прокотилися хвилі антирелігійних компаній, був остаточно відібрали у віруючих.
Не менш сумною була доля і Михайлівського храму: в 1932 році його закрили, настоятеля розстріляли, а членів кліру і найбільш активних парафіян відправили в табори. Тоді ж скасували і прихід церкви св. Пантелеймона, приміщення якої передали в розпорядження держустанов, що вселилися в царський палац. Куполи церкви святого Спиридона відразу після закриття знесли, дзвони і хрести відправили на переплавку, а сама будівля стали використовувати в господарських цілях, нітрохи не піклуючись про його стан, так що до початку перебудови воно прийшло в аварійний стан і була готова обрушитися в будь-який момент. Так на ділі виявилися контури світлого майбутнього, обіцяного народу більшовиками.
