У 2008 році релігійне життя Північної столиці ознаменувався важливою подією – після багаторічної перерви знову відкрив свої двері храм святого Спиридона Триміфунтського в Ломоносові – місті, є муніципальним освітою, що входять до складу Petrodvorcovogo району Санкт-Петербурга. Переживши разом з усією країною десятиліття гонінь на Церкву і репресій відносно її служителів, він зайняв належне йому місце серед відроджених з небуття духовних центрів.
Божий угодник з узбережжя Кіпру
Перш ніж почати розмову про храмі Спиридона в Ломоносові (адреса: Иликовский проспект, 1.) зупинимося коротко на історії самого Божого угодника, на честь якого він був побудований. Відомо, що народився цей святий на Кіпрі, в місті Аские, і своїм земним життям охопив період з 270 за 348 рік. Поєднуючи в собі лагідність царя Давида, доброту праотця Якова і любов до мандрівникам, властиву колись Авраамові, він спромігся отримати від Господа дар творити чудеса і лікувати недуги.
У ті роки за його молитвами Господь ниспосылал дощі в посушливі місяці, і зупиняв бурхливі потоки. Як свідчить переказ, одного разу святий зцілив від тяжкої недуги імператора Костянтина, а також воскресив власну доньку, народжену їм у шлюбі з благочестивою дівою і яка померла в юному віці. Багато й інших чудес було явлено через святого Спиридона, пам’яткою якого є храм, в місті Ломоносова.
Герой Нікейського собору
У часи правління імператора Костянтина Великого (324-337) овдовілий і прийняв чернечий постриг Спиридон зайняв єпископську кафедру кіпрського міста Тримифунта, від чого і пішла відоме нині прізвисько. Вершиною його архіпастирського служіння стало участь у Першому Вселенському соборі, який відбувся в 325 році в місті Нікеї, присвяченому визначенню основних християнських істин. На ньому, завдяки аргументам, наведеним у виступі єпископа Спиридона, вдалося викрити і засудити злісного єретика Арія, який намагався спотворити християнське вчення.
Свій життєвий шлях Божий угодник завершив в 348 році і був похований в храмі Святих апостолів міста Тримифунта. Незабаром на могилі почали звершуватися чудеса зцілень, що, поряд з колишніми заслугами, дало привід для його канонізації і подальшого прославлення в лику святителів. Згідно з календарем РПЦ, щороку 25 грудня відзначається пам’ять святого Спиридона Триміфунтського. Храм в Ломоносові, де відбувається урочисте богослужіння, у цей день буває особливо багатолюдний.
Храм − дітище членів царської сім’ї
Історія храму Спиридона в Ломоносові включає в себе три етапи, і починається з закладки в жовтні 1838 року невеликої дерев’яної церкви, який розробив проект петербурзький архітектор А. П. Мельников. Будівництво велося на державні кошти, а її головним ініціатором була велика княгиня Олена Павлівна, дружина великого князя Михайла Павловича (сина убитого імператора Павла I), до прийняття православ’я носила ім’я Марії Шарлотти Фредеріки Вюртемберзький. Опинившись в Росії і вступивши у шлюб з членом імператорської сім’ї, ця німецька принцеса увійшла в історію нашої Батьківщини як видатний державний і громадський діяч – гарячий прихильник скасування кріпосного права. Збереглося багато її прижиттєвих портретів, один з яких, наведений вище.
Ще одним ініціатором будівництва став чоловік Олени Павлівни – великий князь Михайло, був командиром Окремого гвардійського корпусу, до складу якого входив лейб-гвардії Волинський полк, розквартирований в Оранієнбаумі – так до 1948 року називалося місто Ломоносов. При закладці майбутнього храму в його фундамент помістили скляну посудину, витягнутий під час будівельних робіт 1895 року, про який буде розказано нижче. У ньому містилася пам’ятна записка із зазначенням дати заснування, а також переліком високопоставлених осіб, які надали сприяння у цій добрій справі.
Вигляд першого ораниенбаумского храму
До наших днів збереглося опис храму Спиридона в Ломоносові (Оранієнбаумі), закладеного в 1838 році, і був попередником пізніших будівель. Згідно з наявними матеріалами, це була дерев’яна споруда, зведена на цегляному фундаменті, довжина якої складала 26 метрів, ширина – 10,5 м, а висота (без урахування купола) дорівнювала 8,5 метрів.
Над вівтарною частиною будівлі височів залізний хрест, а з західної сторони була невелика дзвіниця. Оскільки храм був приписаний до Окремому гвардійському корпусу, то, згідно з усталеною традицією, мав похідний іконостас – легко розбірний для перевезення в разі екстреної передислокації частини. Урочисте освячення новозбудованого храму відбулося в день пам’яті святителя Спиридона 12 (24) грудня 1838 року.
Продовження історії першого храму
У 1856 році, велінням правив тоді государя Олександра II, лейб-гвардії Волинський полк був переведений до Варшави і відбувши туди, забрав з собою все церковне начиння з того, що належало йому до тієї пори храму Спиридона. В Ломоносові ж (Оранієнбаумі) був розміщений саперний полк, до відання якого і перейшла осиротіла святиня, але після того як трьома роками пізніше він був розформований, а інших військових частин не було в місті, храм приписали до придворної церкви святого Пантелеймона, і його парафіянами стали мирні городяни.
Лише у 1861 році храм знову заповнили люди в мундирах. Це сталося після того, як в Оранієнбаум перевели один з піхотних батальйонів. Його командир В. В. фон Нетбек виявився людиною надзвичайно побожним, і з його ініціативи була проведена реконструкція будинку, в результаті якої додалися два нових меж. Останній етап історії цього першого храму св. Спиридона в Ломоносові пов’язаний із створенням Офіцерської стрілецької школи, до якої приписали в 1882 році.
Будівництво другого храму
Після майже шести десятиліть з дня заснування великою княгинею Оленою Павлівною дерев’яної полкової церкви її будинок дуже постарів, і в 1895 році командування частини, до якої вона була приписана, прийняло рішення про демонтаж і повної перебудови споруди. Робота над проектом нового, вже другого храму Спиридона в Ломоносові (Оранієнбаумі) була доручена не професійного архітектора, а військовому інженеру в. І. Щеглову, що виявив бажання попрацювати заради настільки богоугодного справи.
При монтажі фундаменту був виявлений згаданий вище скляну посудину з пам’ятною запискою. Перш ніж знову замурувати його в надра цегельної кладки, всередину був поміщений лист із записами, що стосуються цього разу нового − другого храму. Фінансування робіт здійснювалося за рахунок коштів, виділених військовим відомством і Священним синодом, а також зібраних серед добровільних жертводавців, серед яких виявилося чимало заможних людей. Спорудження нової церкви Спиридона Триміфунтського проводилася швидкими темпами, і вже в серпні 1896 року архієпископ Арсеній (Брянцев) здійснив її урочисте освячення. Заключним етапом робіт стало зведення поблизу одноповерхового житлового будинку для членів кліру.
На хресній дорозі
Прихід до влади більшовиків, які вчинили в жовтні 1917 року збройний переворот, і намагалися підмінити своєю ідеологією віру батьків, з’явився трагедією для всієї Руської православної церкви. Не обійшли стороною біди і церква Спиридона Триміфунтського, в якій протягом багатьох десятиліть духовно зміцнювалися російські воїни перед тим, як постояти за Вітчизну на полі брані. Бійцям Червоної армії не вимагалося Божого благословення – їм цілком вистачало «живого слова Ілліча», посулившего і землю, і волю, і прихід світлого майбутнього.
Оскільки храм перестав бути полковим, а закрити його відразу не зважилися, то тимчасово приписали до ораниенбаумскому собору Архангела Михаїла, побудованому в 1913 році з нагоди святкування 300-річчя Дому Романових. Кількома роками пізніше храм перейшов у відання настоятеля Пантелеймонівській церкві, що входила до складу палацового комплексу, а на початку 30-х, коли по країні одна за одною прокотилися хвилі антирелігійних компаній, був остаточно відібрали у віруючих.
Не менш сумною була доля і Михайлівського храму: в 1932 році його закрили, настоятеля розстріляли, а членів кліру і найбільш активних парафіян відправили в табори. Тоді ж скасували і прихід церкви св. Пантелеймона, приміщення якої передали в розпорядження держустанов, що вселилися в царський палац. Куполи церкви святого Спиридона відразу після закриття знесли, дзвони і хрести відправили на переплавку, а сама будівля стали використовувати в господарських цілях, нітрохи не піклуючись про його стан, так що до початку перебудови воно прийшло в аварійний стан і була готова обрушитися в будь-який момент. Так на ділі виявилися контури світлого майбутнього, обіцяного народу більшовиками.
Відроджена святиня
У 2002 році на хвилі перебудови храму Спиридона в Ломоносові знову відкрив свої двері для прихожан, в ньому відновилися богослужіння. Вони тривали протягом шести років, але оскільки склепіння готові були впасти на голови людей, єпархіальним керівництвом спільно з міською владою було прийнято рішення про повний демонтаж будівлі, і його відновлення в первозданному вигляді.
Виконання запланованого обсягу робіт тривало вісім років. Нову будівлю було вирішено зводити на колишньому, добре збереженому фундаменті з використанням технічної документації, наданої будівельникам працівниками Державного історичного архіву. Таким чином, зовнішній вигляд нового, третього за рахунком храму повністю відповідає зовнішності його попередника, зведеного в 1896 році. У цьому неважко переконатися, оскільки у статті наведені сучасні його фотографії, так і зроблені задовго до революції.
Богослужіння у відновленому храмі були відновлені після його урочистого освячення, що відбувся в серпні 2016 року. В даний час він являє собою дерев’яну споруду довжиною − 32 м, ширина − 19 м і висотою (з урахуванням купола) − 25,5 м. Для більшої надійності будівельниками були встановлені на попередньому фундаменті кам’яні стовпи, що підтримують покрівлю і купол.
Інтер’єр храму
Внутрішнє оздоблення храму Спиридона в Ломоносові, як і його зовнішній вигляд, повністю відповідає історичним зразком 1896 року. З максимальною точністю відтворено оформлення стін і стелі, покритих дерев’яним різьбленим орнаментом, пофарбованим в рожеві тони. Як і раніше, з вітрил (нижніх частин купольного перекриття) дивляться на прочан лики святих євангелістів, а над іконостасом їм належить ікона Різдва Христового, пожертвувана колись храму графинею Е. А. Мордвинова.
Привертає увагу і білосніжний двоярусний іконостас, багато прикрашений позолоченим дерев’яною різьбою. В ньому можна побачити храмовий образ святителя Спиридона, вилучений з колишнього храму в момент закриття і дбайливо збережений віруючими протягом всього богоборчого періоду. Цікаві також і бічні врата з поміщеними на них іконами святих архідияконів Пилипа і Стефана.
Реліквії, що зберігаються під склепіннями церкви
Крім своєї історії і зовнішнього відповідності колишнім архітектурним формам, ломоносовський храм Святителя Спиридона, славиться і зберігаються в ньому справжніми реліквіями. До їх числа слід віднести шість ікон, що належали колись Окремому гвардійському корпусу, командиром якого був засновник храму – великий князь Михайло Павлович.
Крім того, об’єктом паломництва є чудотворний образ Божої Матері, історія якого налічує два з половиною століття, і сповнена прикладів зцілень, посланих за молитвами віруючих. Є у храмі і суто історичні реліквії, такі, як прапор Стрілецької школи, в якій він перебував, а також дві грамоти, подаровані особисто государем імператором Миколою I.
Божі пастирі, очолювали прихід
У завершенні статті буде доречно розповісти про настоятелі храму Спиридона в Ломоносові, очолювали його прихід в різні історичні періоди. Згідно з архівними матеріалами, це пастирське служіння припало на частку десяти священиків. Першим з них був ієрей отець Василь (Надєїн), який прийняв кермо влади з рук засновників храму – великої княгині Олени Павлівни та її дружина великого князя Михайла Павловича. Саме йому було довірено духовна опіка воїнів-захисників вітчизни.
Далі слід численна і славна плеяда служителів Божих, зберігали і преумножавших традиції, закладені їх попередником. Серед них особливо хочеться виділити протоієрея отця Василя (Сисоєва), який очолював парафію з 1916 року і аж до його закриття у 1932 році. Незабаром після цього він був заарештований за безпідставним звинуваченням і розстріляли разом з тисячами інших християнських новомучеників XX століття.
Досить примітна й особистість нинішнього настоятеля храму Спиридона Триміфунтського в Ломоносові – протоієрея отця Олега (Ємельяненко), який прийняв на себе цей хрест у 2002 році, одразу після того, як колишнє напівзруйновану будівлю передали віруючим. Завдяки його зусиллям була відроджена колись попранная святиня, посіла сьогодні належне місце серед інших духовних центрів Росії.
