Історія розвитку
Габитоскопия – це наука, коріння якої сягають у глибину століть. Ще в Стародавньому Єгипті існувала практика словесного зображення зовнішності людини, яка включала в себе 2 види характеристик:
- короткий опис: вік і особливі ознаки;
- детальний опис: зріст, фігура, форма обличчя, дрібні особливості (шрами, родимки, бородавки), колір волосся, очей та інші характеристики.
У багатьох країнах аж до XX століття для впізнання злочинців застосовувалося навмисне нанесення тілесних ушкоджень – їм відрубували пальці, кисті рук, відрізали носи, вуха, ставили клейма на видному місці тіла. Так, в Росії практикувалося нанесення знаків у вигляді прямокутника з буквою «У» або «Б» для злодіїв і бунтівників відповідно, а вбивць таврували зображенням герба країни. Опис зовнішності злочинців заносили також у реєстрові книги.
Перші спроби систематизації в історії габитоскопии були зроблені на початку XIX століття у Франції. На кожного відомого поліції злочинця була заведена спеціальна картка, в якій вказували їх прикмети. Вони систематизувалися по десятиліттях і в алфавітному порядку. У 40-х роках XIX ст. такі картки стали поповнюватися фотографіями, що значно полегшило роботу упізнання злочинців, які при затриманні часто називали себе іншими іменами для того, щоб уникнути правосуддя.
Головні принципи антропометрії були закладені А. Бертильоном. Його розробки стали основою габитоскопии в сучасній криміналістиці. У 1879 р. ним була запропонована методика ідентифікації злочинців, яка полягала в вимірюванні декількох параметрів скелету (зріст стоячи і сидячи, розмах рук, розміри голови і правого вуха, довжина стопи, середнього пальця руки, мізинця, передпліччя і відстані між вилицями, а також інші характеристики). Така система стала надійним інструментом для ідентифікації особистості. Ним же був розроблений метод словесного портрета, який у 30-х роках XX ст. став одним з обов’язкових методів кримінально-реєстраційної роботи. Опис зовнішності злочинця тепер повинно було проводитися не довільним способом, а з використанням спеціальних термінів, полегшують систематизацію даних.
Подальший розвиток габитоскопии пов’язано з початком застосування методики композиційних портретів, розробленої в 1956 р. Вона полягала в складанні зображення особи з окремих найбільш схожих фотофрагментов. Загальна композиція отримала назву фотороботи. У розшуку злочинців це була перша спроба підвищення ефективності використання ознак зовнішності, отриманих шляхом опитування свідків і потерпілих.
Надалі були розроблені спеціальні прилади для складання таких портретів, які пошарово малювали на прозорих плівках, а потім, при необхідності, вручну ретушували. З розвитком комп’ютерної техніки в габитоскопии і криміналістиці ця процедура значно спростилася завдяки графічному програмного забезпечення. В даний час для ідентифікації злочинців все ширше використовуються відеозаписи, які отримують з систем відеоконтролю.
