П’єр Жане: основні тези
П’єр Жане – автор безлічі робіт з психології. Французька соціологічна школа включає його ім’я в перелік прихильників теорії суспільства та індивідуумів. Вчений виконав величезну клінічну роботу, в ході якої намагався знайти причини порушення балансу між психічними функціями. Його спостереження мають багато спільного з висновками Зігмунда Фрейда, але Жане не займався психоаналізом. Француз прагнув провести грань між нормою і патологією у психічному здоров’ї людини, але без урахування свідомості чеський психіки, а розглядаючи несвідоме, Жане обмежував найпростішими формами психічного автоматизму.
Жане є представником французької соціологічної школи в психології, який одним з перших спробував вибудувати загальну психологічну лінію, в рамках якої дав інтерпретацію всіх існуючих психічних явищ. Вчений розглядав факти свідомості у контексті об’єктивної психології. В якості предмета дослідження П’єр Жане використовував спостережуване, уникаючи біхевіоризму. Він зазначав, що розглядати свідомість правильніше в якості акту особливої форми елементарного поведінки.
Психолог розробив свою систему ієрархії рефлекторних дій – від примітивних до вищих інтелектуальних актів. Праці Жане зіграли велику роль у розвитку соціології і психології. Російський вчений Виготський згодом дотримувався теорії Жане в процесі вивчення ряду культурно-історичних теорій.
Дослідник вважав, що поведінка індивідуума не зводиться до механізму, який автоматично відповідає на стимул, сигнал, що виходить ззовні. При цьому біхевіористи виключали свідомість з області вивчення психології. П’єр Жане називав два основоположних умови психології поведінки:
- феномен свідомості як особливої форми поведінки;
- максимальну увагу слід приділяти формуванню переконань, роздумів, роздумів, переживань.
На думку вченого, не можна ігнорувати і визначення моделі мовленнєвого спілкування. У своїй теорії Жане відійшов від элементаризма в бік біхевіоризму, розширивши поля психології і включивши в неї людські феномени. Дослідник довів, що безпосередній зв’язок між мотивацією і відповідною реакцією свідчить про регульованості поведінкової лінії і можливості диференціювання ролей у суспільстві.
