Початок військово-політичної конфронтації в середині XX століття дало новий поштовх формуванню багатосторонніх дипломатичних відносин в Близькосхідному регіоні, що вилився у вигляді Багдадського пакту восени 1955 року. Угода, укладена між країнами Іраку, Туреччини, Пакистану, Ірану та Великобританії, повинно було замкнути низку військово-політичних коаліцій навколо Радянського Союзу та прилеглих до нього територій.
Що таке Багдадський пакт?
Організація політичних блоків завжди обумовлювалася рівнем важливості будь-якого регіону в міжнародній політиці передових західних держав. Автором ідеї, призвела в результаті до створення нового політичного союзу на Близькому і Середньому Сході, були Сполучені Штати. Держсекретар Білого дому Д. Ф. Даллес після свого «ознайомчого» візиту в нафтоносний регіон у травні 1953 року висунув пропозицію сконцентрувати зусилля на заснуванні коаліції держав, де основою буде служити договір між Пакистаном і Туреччиною. Надалі вся система наступних угод призвела до створення організації, структура якої переважно стала відображати структуру НАТО.
Багдадський пакт – це агресивна військова організація в Близькосхідному регіоні представлена державами Іраку (до березня 1959), Туреччини, Великобританії, Ірану і Пакистану. Лаконічне найменування пакту було взято за місцем підписання договору – Багдад, в ньому ж до середини літа 1958 року знаходилось керівництво даної організації. Офіційно встановлене назва блоку – Средневосточная оборонна організація (Middle East Defence Organization – МЕДО) – існувала в період з лютого 1955 року по серпень 1959 року. Слід додати, що США, будучи членом Багдадського пакту, активно прикладали руку до роботи центральних його комітетів з березня 1957 року.
