Характер аргументації
Тема безсмертя душі є плавним продовженням усіх філософських ідей Платона. Причому аргументи на її користь є вельми різноманітними.
На думку Платона, життя справжнього філософа – це відречення від усього чуттєвого і переконана проповідь духовного світу як прекрасного, істинного і кращого. Саме тому мислитель не міг собі уявити того, щоб життя душі переривалася в момент смерті тіла. Платон проповідував відмову від плоті або вмирання заради отримання надчуттєвого блага. Смерть він вважав остаточним звільненням від усіх бід і початком тієї нової життя, яка веде в ідеальний світ. Причому в нього Платон вірив більше, ніж у земну дійсність.
Безсмертя душі для давньогрецького мислителя було моральним вимогою. При цьому до метафізичних доказам він додавав віру в потойбічне заплату і в торжество правди. Побачити це можна в таких його творах, як «Держава», «Горгія» і «Федон». У них мислитель дає опис замогильного суду над душею. Робить він це з використанням поетичних образів.
Аргументи про безсмертя душі у Платона полягали у визнанні її доіснування. Цей факт мислитель доводив виходячи з розгляду природи тих знань, якими володіє людина. Згідно з ученням Платона, будь-яке знання є лише припоминанием. В іншому випадку воно просто немислимо. Знання при цьому є універсальним. Такі загальні поняття, як подібність і відмінність, відмінності і тотожність, величини, множини і т. д., зовсім не даються людині його досвідом. Вони надаються його душею. З їх допомогою стає можливим отримувати нові знання.
Тіло і душа у Платона мають чітке відокремлення один від одного. При цьому душа панує над тілом. Аргументи на користь її безсмертя Платон черпає з орфико-культових і піфагорійських джерел. Серед них:
- душа є однорідною субстанцією, що можна прирівняти до неминущого буття ідей;
- наявність саморуху душі;
- пізнання подібного подібним, тобто душа, приймаюча чисте буття, володіє тим же джерелом.
Аргументований доказ безсмертя душі у «Федон» представлено діалектичним висновком про те, що ця субстанція, ознакою якої є життя, ніяк не може бути причетна до її очевидної протилежності – смерті. Свою думку Платон підсумовує таким реченням:
«…божественного, безсмертному, умопостигаемому, однаковому, неразложимому… у вищій мірі подібна наша душа».
